тому числі юридичні особи, майно та капітал яких є повністю у власності іноземних суб’єктів господарської діяльності;
об’єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;
спільні підприємства за участю суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, зареєстровані в Україні і мають постійне місцезнаходження на території України;
інші суб’єкти господарської діяльності, передбачені законами України.
Україна в особі її органів, місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, а також інші держави, які беруть участь у господарській діяльності на території України, діють як юридичні особи згідно з законами України.
Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності здійснюють її регулювання шляхом підписання різноманітних угод і договорів, що стосуються міжнародних економічних відносин.
Вони визначають правові умови, на яких грунтуються економічні взаємовідносини урядів, а також фізичних і юридичних осіб держав, які підписали договір. Торгівельні договори й угоди використовуються порівняно давно.
Сучасні торгівельні договори й угоди промислово розвинутих країн і країн, що розвиваються, мають різні найменування й охоплюють широке коло регульованих процесів. За своїм змістом, характером і значенням вони можуть бути поділені на дві великі групи: торгівельні договори (договори про торгівлю і мореплавання), які визначають найважливіші принципи і створюють правову базу для всього комплексу економічних взаємин між країнами, і торгівельні угоди (угоди про товарооборот, угоди про товарооборот і платежі), які регулюють окремі сторони економічних взаємовідносин.
Суб’єктами регулювання МЕД насамперед є система державних органів управління зовнішньоекономічною діяльністю (на національному рівні). Принципова структура інститутів, що управляють зовнішньоекономічною сферою, і в промислове розвинутих країнах, і в країнах, що розвиваються, приблизно однакова. До неї звичайно входять Кабінет Міністрів, Міністерство зовнішньої торгівлі або зовнішньоекономічних зв’язків, митні органи (управління). Центральний банк, Експортно-імпортний банк, Центральне статистичне управління (міністерство), Міністерство іноземних справ (зовнішньої торгівлі), податкові відомства.
Суб’єкти регулювання МЕД на міжнародному рівні - це міжнародні режими або угрупування і міжнародні організацїї, які бувають декількох типів:
організації широкого профілю;
спеціалізовані організації системи ООН;
регіональні;
регулювання торгівлі;
вузькоспеціалізовані організації.
Режими в залежності від розвитку інтеграційних процесів:
Режим найбільшого сприяння – товар, який ввозиться в країну, якій надано цей режим, повинен у всіх відношеннях користуватися умовами не менш сприятливими, ніж товар з будь-якої іншої країни.
Принцип національного режиму – вимагає рівного ставлення до вітчизняних та закордонних товарів, послуг, капіталів, робочої сили.
Преференційна торгівельна угода – передбачає зниження імпортних тарифів та інших бар’єрів у взаємній торгівлі. При цьому кожний учасник проводить свою торгівельну політику стосовно третіх країн незалежно.
Зона вільної торгівлі – передбачає відсутність тарифів і нетарифних обмежень у взаємній торгівлі.
Митний союз – члени митного союзу, як і члени зони вільної торгівлі, усувають перешкоди на шляху взаємного економічного співробітництва і проводять спільну політику стосовно третіх країн.
Спільний ринок – це митний союз, у межах якого забезпечений вільний рух факторів виробництва.
Повний економічний союз передбачає уніфікацію торгівельної, економічної, валютно-фінансової, грошово-кредитної та соціальної політики.
Інструменти та методи регулювання МЕД.
Для регулювання міжнародних економічних відносин держава користується цілою системою економічних інструментів. Відповідно до способу дії інструменти можна розділити на такі, що безпосередньо впливають на об’єкт регулювання (інструменти прямої дії) та інструменти опосередкованої дії.
До інструментів прямої дії відносяться: державні витрати, безпосередній контроль за економічними процесами (маніпуляції з валютним курсом, кількісні обмеження експорту чи імпорту), різні законодавчі постанови.
Інструменти непрямої дії впливають на вартісні пропорції господарства (процентні ставки, податки).
Інструменти та методи регулювання МЕД поділяються на тарифні і нетарифні.
Тарифні методи. Митні тарифи будь-якої країни являють собою переліки товарів, що обкладаються митом. Ці товари об’єднані в групи за ознакою походження (рослинні, тваринні, промислові тощо) і за ступенем обробки товару. Для групування товарних позицій використовуються класифікації, розроблені ООН.
Мито – це податок, який стягується у зв’язку із ввозом іноземного товару в країну. Митна подать встановлюється двома методами.
- це вказання розміру (ставки) мита у вигляді процента до ціни товару. Мито, виражене таким чином, називається митом від ціни, або адвалорне.
- це вказання розміру мита безпосередньо у грошовому виразі у вигляді певної суми, що стягується з маси, об’єму чи штуки товару – специфічне мито.
- поєднання цих методів – змішаний тариф.
У сучасних митних тарифах використовуються обидва види мита. Однак адвалорне та специфічне мито по-різному реагують на зміни рівня цін на світовому ринку. При підвищенні цін більш ефективним виявляється адвалорне мито, при зниженні – специфічне. Оскільки у післявоєнний період ціни на товари постійно зростали, то у сучасній митній політиці спостерігається тенденція до підвищення ролі адвалорного мита у тарифах.
За своїм походженням мито може бути автономним чи конвенційним. Автономне мито створюється постановою державної влади даної країни незалежно від будь-яких угод з іншими країнами. Конвенційне мито виробляється у процесі укладення угоди чи договору з іншою країною і фіксується у цьому договорі. Воно не може змінюватись протягом строку його дії. Конвенційне мито зникає з митного тарифу тоді, коли договори, за якими воно було надане, припиняють свою дію.
Структура митних тарифів включає прості (одноколонні) та складні (багатоколонні) тарифи.
Прості митні тарифи встановлюють одну ставку мита для кожного товару незалежно від походження цього товару.
Складний митний тариф передбачає дві і більше ставки мита для кожного товару. Звичайно найвища ставка називається максимальною, чи генеральною. Вона використовується для товарів тих країн, з якими немає торгівельних угод.