Найнижча, мінімальна ставка звичайно застосовується до товарів тих країн, з якими підписані торгівельні договори й угоди і, що особливо важливо, яким наданий режим найбільшого сприяння.
Кожна країна має свою національну структуру тарифу. Протягом багатьох років держави намагалися уніфікувати митні тарифи. До певної уніфікації тарифів спонукали численні багатосторонні угоди, укладені після другої світової війни, - ГАТТ, ЄЕС, НАФТА тощо, які вимагали співставлення тарифів різних країн. У 1950 р. у Брюсселі була підписана конвенція про уніфікацію номенклатури митних тарифів і створена т. зв. брюссельська схема митного тарифу. За цією схемою в основу покладено поділ товарів за виробничим принципом. Відповідно до цієї схеми на нині встановлені митні тарифи Англії, Франції, Німеччини, Італії та інших західноєвропейських країн, а також митні тарифи багатьох країн, що розвиваються.
Рівень митних ставок, як правило, зростає з підвищенням ступеня обробки, науко- та техноємкості: сировина обкладається низьким митом або взагалі не обкладається, за готові товари та послуги стягується високе мито.
Нетарифні методи – вони поділяються на 1) методи прямого обмеження експорту чи імпорту і 2) стимулювання експорту.
Кількісні обмеження. Необхідно зазначити, що поряд із митом у зовнішній торгівлі з метою боротьби за ринки використовуються також і кількісні обмеження. Основні форми кількісних обмежень імпорту – це контингентування та ліцензійний порядок імпорту.
Контингентування (квотування) – це обмеження державною владою ввозу товарів певною кількістю чи сумою на встановлений період часу. Контингенти можуть встановлюватися шляхом укладення двосторонніх угод. У такому разі контингенти дійсні тільки для країн, що підписали цю угоду. Відрізняють: глобальні, сезонні, та так зване «добровільне обмеження експорту» – торгівельна квота, яка вводиться країною-експортером під загрозою санкцій з боку країни – імпортеру.
При ліцензійній системі вільний ввіз тих чи інших товарів забороняється. Імпорт таких товарів може здійснюватися тільки за спеціальним дозволом – ліцензією.
Ліцензія –це дозвіл, який дає право імпортеру ввезти певну кількість товару в країну, звичайно видаються урядовими органами найбільшим імпортерам товарів. Ліцензії, як правило, використовуються у формі генеральних чи індивідуальних ліцензій.
Індивідуальна ліцензія – це переважно разовий дозвіл на ввіз певного товару, дійсний протягом обмеженого терміну.
Генеральна ліцензія становить собою список товарів, які дозволяється ввозити вільно протягом зазначеного у ній часу, звичайно публікується в офіційних виданнях країн.
Мінімальна імпортна ціна – дотримання експортером рівня ціни, який встановлює країна-імпортер.
Імпортні податки – сукупні збори, які супроводжують проходження товару через митницю.
Імпортний депозит – це форма застави, яку імпортер повинен внести в банк перед закупівлею імпортного товару.
Валютні обмеження – це регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою при здійсненні торгівельної операції.
Компенсаційна подать – її запроваджує країна-імпортер, коли встановлюється факт одержання експортером державної експортної субсидії.
Антидемпінгова подать – це подать, яку запроваджує країна – імпортер, коли встановлено факт застосування демпінгу експортером.
Також є такі перешкоди як адміністративні формальності та технічні бар’єри (відповідність певним стандартам і нормам).
2) Торгівельно-політичні засоби розширення експорту товарів. Сьогодні існує два основних напрямки торгівельно-політичних методів розширення експорту. Один із них – кредитування експорту у різних формах із метою розширення збуту товарів. У цю групу торгівельно-політичних засобів входять експортні кредити, державні гарантії щодо експортних кредитів, державні методи фінансування вивозу товарів за програмами допомоги іноземним державам.
Другий напрямок у розвитку торгівельно-політичних засобів розширення експорту – продаж товарів на експорт за цінами нижчими, ніж ціни, встановлені конкуруючими монополіями, і нижчими, ніж світові ціни, тобто за демпінговими цінами.
Субсидіювання експорту – це форма державної політики, яка дозволяє продавати на зовнішньому ринку товари вітчизняного виробництва за більш низькими цінами, які часто є нижчими від цін внутрішнього ринку, а іноді навіть і від витрат виробництва. У 80-х роках застосування субсидій розвинутими країнами спричиняло гострі торгівельно-політичні конфлікти.
Прямі експортні премії здійснюються шляхом надання експортерам прямих разових субсидій при експорті товарів. Вони видаються з фондів державного бюджету і дають змогу експортерам знижувати ціни товарів, що вивозяться, і таким чином розширювати експорт.
Податкові пільги – це непрямі експортні премії, коли експортерам надаються різноманітні фінансові пільги. Дуже часто це звільнення компаній, які експортують товари, від оплати внутрішніх податків чи надання податкових пільг. Одна з давно практикованих форм непрямих експортних премій – це система звільнення від мита чи його повернення компаніям, які застосовують імпортну сировину для виготовлення експортних товарів (частка національної участі).
Стимулювання національного виробництва – це державні закупки у місцевих виробників, навіть не зважаючи на ціни та якість.
Принципи регулювання МЕД.
Розвиток МЕД базується на наступних принципах, які мають загальний характер:
еволюційності
системності
еквівалентності обміну
На національному рівні та у рамках міжнародних організацій розробляються і реалізуються специфічні принципи регулювання: принципи (основи) міжнародних економічних відносин Організації Об’єднаних Націй:
суверенітет;
територіальна цілісність і політична незалежність держав;
суверенна рівність усіх держав;
ненапад і невтручання;
взаємна і справедлива вигода;
мирне співіснування;
рівноправність і самовизначення народів;
мирне врегулювання суперечок;
усунення несправедливості, що виникла внаслідок застосування сили і позбавляє націю можливостей для її нормального розвитку;
добросовісне виконання міжнародних зобов’язань;
повага прав людини і основних свобод;
відсутність прагнення і гегемонії до сфер впливу;
сприяння міжнародній соціальній справедливості;
міжнародне співробітництво з метою розвитку;
вільний доступ до моря і від нього для неморських країн.
На національному рівні МЕД існують такі принципи (на прикладі України):
Принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності (самостійне і незалежне здійснення МЕД за законами України і неухильне виконання Україною всіх договорів і зобов’язань).
Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва (добровільність зовнішньоекономічних зв’язків, вибір форми МЕД, обов’язок дотримуватись закону і виключне право на результати своєї діяльності).
Принцип юридичної рівності і недискримінації (рівність