доступу українських товарів практично на всі світові ринки, що дозволить збільшити експорт вітчизняної продукції. Можно відмітити, що від членства України в системі ВТО безпосередньо залежить можливість і перспектива інтеграції України в ЄС, Центрально-Європейську зону вільної торгівлі, інші інтеграційні об’єднання. Це повинно стати вагомим поштовхом для подальшого реформування національної економіки і входження України в світове економічне співтовариство як рівноправного і стабільного партнера.
Надзвичайно важливим для здійснення економічних реформ в Україні є її взаємодія з міжнародними фінансовими торгівельно-економічними організаціями. В першу чергу мова йде про Міжнародний Валютний Фонд, Систему Світового банку, ЄБРР, ГАТТ/ВТО, ЮНКТАД та ін.
3.3. Проблеми регулювання МЕД в Україні та перспективи їх вирішення.
Україна самостійно вийшла на світові ринки приблизно з 1991-1992 років. В цих умовах передбачається вирішити багато проблем принципової важливості органічного входження України в світове господарство, використання у повній мірі можливостей МПП для вирішення своїх внутрішніх завдань, географічних і структурних проблем зовнішньоекономічних зв’язків країни. Україна має не просто проголосити про перехід до економіки відкритого типу, але й прийняти відповідні рішення з практичної реалізації цього курсу.
Проблеми і негативні довгострокові тенденції українськіх зовнішньоекономічних зв’язків, які зберігаються в структурі експорту та імпорту:
переважно сировинна спрямованість експорту, превалювання в ньому енергомісткої та матеріаломісткої продукції;
деформована демографічна структура експорту та імпорту аж до монопольної залежності від окремих країн в (нафта, газ);
нераціональне і нерівномірне розміщення експортного потенціалу.
На розвиток зовнішньої торгівлі України впливали несприятливі внутрішні фактори:
неконкурентноспроможність більшості товарів і послуг на міжнародних ринках;
тривалий час відсутність ефективного митного контролю;
проблеми, пов’язані з національною валютою та зовнішньою заборгованістю країни;
нерозвиненість зовнішньо-торгівельної інфраструктури;
незбалансована зовнішньо-торгівельна політика держави з точки зору лібералізації торгівлі, регулювання цін, валютного регулівання, тощо;
Несприятливими були і фактори зовнішнього середовища:
переважання закритих міжнародних ринків, внаслідок транснаціоналізації;
жорстка регульованість ринків внаслідок регіональної інтеграції;
дискримінаційна політика окремих держав по відношенню до України;
конкуренція з боку інших пострадянських і постсоціалістичних країн.
Ключові проблеми розвитку зовнішньої торгівлі України пов'язані з диверсифікацією її геополітичних або регіональних пріоритетів, з оптимізацією структури експорту й імпорту, з гармонізацією національного законодавства відповідно до вимог і норм ГАТТ/ВТО.
Хоча, незважаючи на це і на багато інших факторів, Україна в цілому зайняла своє місце на міжнародних товарних ринках, сформувала систему регулювання зовнішньой торгівля з цієї точки зору має досить пристойний вигляд в очах світового співтовариства.
Стратегічна мета полягає в реалізації в світовій економіці порівняльних і конкурентних переваг України, що об'єктивно існують у різних галузях її господарства і можуть знайти практичне втілення в діяльності українських підприємств і фірм на міжнародній арені.
Для ефективного розв’язання проблем і розвитку зовнішньноекономічних зв’язків необхідно:
Суттєва трансформація товарної стуктури (перехід на торгівлю товарами високого ступіню обробки) з чітким виділенням експортних пріоритетів, таких як:
авіація і ракетно-космічна техніка;
суднобудування;
військова техніка;
тонкий автомобільний лист;
високоміцні антикорозійні труби;
мінеральні добрива;
засоби захисту рослин;
фанера, картон, меблі;
швейні, трикотажні вироби тощо;
Прискорений розвиток торгівлі послугами, особливо транспортно-інфраструктурними і туристичними.
Подальша диверсифікація географічної структури, в тому числі:
створення зони вільної торгівлі з країнами СНД;
укладення договору про зону вільної торгівлі з Центрально-Європейською зоною вільної торгівлі;
укладення угоди про зону вільної торгівлі з ЄС на основі угоди про партнерство і співробітництво, підписаної Україною з ЄС в 1994 році.
продовження зовнішньо-торгівельних зв’язків з іншими країнами і регіонами світу – з Північною та Латинською Америками, Азією та окремими країнами Африки.
Необхідно раціоналізувати у територіальному плані експортний потенціал України.
Необхідно проводити селективну політику в загальному процесі лібералізації зовнішньої торгівлі. Доцільним є успішне закінчення входу в структуру ГАТТ/ВТО, що очікується найближчими роками.
Перспективи зовнішньоекономічної політики України.
Особливе значення набуде робота, направлена на диверсифікацію зовнішньоторгівельних зв’язків України, в першу чергу, за рахунок спрямування зусиль на опанування нових ринків збуту украінської продукції і закріплення на традиційних.
Зовнішьоекономічна політика буде спрямовуватись на розширення і поглиблення двосторонніх стосунків з країнами СНД.
З цією метою були підписані Міждержавні програми довгострокового (на 10 років) економічного співробітництва України з Російською Федерацією, Республікою Молдова, Республікою Беларусь, Казахстаном і Грузією, та ін. У відносинах з країнами СНД принципова позиція України буде полягати в необхідності встановлення реального режиму вільної торгівлі на основі норм і принципів ГАТТ/ВТО.
Основними принципами формування відкритої економіки повинні стати, по-перше, акцент на розвиток власних галузей, що мають порівняльні і конкурентні переваги у світовій економіці регіонального (СНД) і глобального масштабу;
по-друге, високий рівень внутрішньої інтегрованості вітчизняної економіки, створення потужного національного ринку як фундаментальної основи для завоювання і закріплення за собою відповідних ниш на гостроконкурентних і високоінтенсивних світових ринках товарів і послуг;
по-третє, забезпечення подальшої фінансової стабілізації, що покращує макроекономічні умови як для національного, так і для міжнародного підприємництва, від чого залежить створеня сприятливого інвестиційного клімату;
по-четверте, введення твердої конвертованої валюти;
по-п'яте, врахування різної фактороінтенсивності національних галузей і виробництв, тобто їх капітало- і працезабезпеченість порівняно з іншими країнами, врахування відповідних внутрішніх витрат, цін і їх світових аналогів з тим, щоб уникнути несприятливої для України асиметрії в цінах, що погіршує умови торгівлі і призводить до суттєвих збитків.
Нарешті, варто неухильно здійснювати постійну гармонізацію національного зовнішньоекономічного законодавства з нормами ГАТТ/ВТО.
Висновки.
Наростаючий процес посилення господарських взаємозв’язків і взаємозалежності держав об’єктивно потребує підвищення ролі багатостороннього регулювання світогосподарських зв’язків, яке сприяє більш повному використанню переваг міжнародного поділу праці. Але масштаби і напрямки розвитку багатостороннього регулювання в значній мірі залежать від конкретних інтересів держав, які беруть у ньому участь, політики їх урядів і діяльності державних органів.
Не обмежуючи національного суверенітету його учасників, багатостороннє регулювання має вплив на урядові рішення