Отже, метод ФІФО – це метод, за яким матеріальні цінності оцінюються за ціною придбання, якщо вона менша від ціни продажу. Різниця відображає можливий прибуток. Ціна придбання визначається як середня зважена величина з усіх партій закуплених матеріальних цінностей або за вартістю першої придбаної одиниці товару ФІФО – це метод оцінки за первісною вартістю.

Метод собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО)

Оцінка запасів базується на принципі, що запаси використовуються у послідовності яка є протилежною їх надходженню на підприємства, тобто одинці запасів, що надійшли (придбані, вироблені) останніми, відпускаються (продаються) першими.

Алгоритм застосовування методу „ЛІФО” для визначення собівартості запасів, що вибули, наведені на рис. 2.13.

Отже, метод ЛІФО – це метод оцінки за відновленою вартістю (вартість останніх за часом закупок), тобто коли матеріальні цінності оцінюються за ціною реалізації, якщо вона менша від ціни придбання (заготівельної собівартості). Різниця відображає прихований збиток підприємства. При цьому ціна придбання визначається як середня зважена або як вартість останньої одиниці придбання товару.

Метод нормативних затрат

Нормативні (стандартні) затрати – це заплановані витрати на виробництво одинці продукції (послуг), які базуються на нормах використання матеріалів, праці, і нормальної виробничої потужності.

Метод оцінки нормативних затрат застосовується при наявності і руху готової продукції і незавершеного виробництва (у тому числі цей метод може бути використаний у підприємствах громадського харчування).

Оцінка за методом нормативних затрат полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормативних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін.

Застосування методу допускається лише тоді, коли результати оцінки запасів приблизно дорівнюють їх собівартості.

Загальне відхилення на продукцію, що надійшла з виробництва за місяць розраховується за формулою

ЗВ=Фк*Фц-Нк*Нц (2.2.)

Де ЗВ – загальне відхилення на продукцію, що надійшла з виробництва за місяць;

ФК – фактична кількість виробленої продукції;

Фц – фактична ціна одиниці продукції;

Нк – визнана нормативна (стандартна) кількість для фактичного результату;

Нц – нормативна (стандартна) ціна одиниці продукції

або

ЗВ=ФС-НС (2.3.)

де ФС – фактична собівартість;

НС – нормативна собівартість.

Метод ціни продажу

Метод ціни продажу використовують підприємства роздрібної та оптової торгівлі для визначення собівартості широкого асортименту товарів, які мають схожу націнку в ціні продажу.

Відповідно до цього методу запаси спочатку оцінюються за ціною їх продажу.

Собівартість товарів, що вибули, визначається шляхом зменшення ціни їх продажу на суму торгової націнки, яка розраховується за допомогою середнього відсотка:

(2.4.)

де СВТН – середній відсоток торгової націнки;

ЗТНП – залишок торгової націнки на початок звітного періоду;

ТНОТ – торгова націнка у продажній вартості одержаних у звітному місяці товарів;

ПВЗТ – продажна (роздрібна вартість залишку товарів на початок звітного періоду);

ПВТО – продажна (роздрібна) вартість одержаних у звітному місяці товарів.

Собівартість реалізованих товарів визначається за формулою:

СРТ=ПВРТ-ТНРТ (2.5.)

де СРТ – собівартість реалізованих товарів;

ПВРТ – продажна (роздрібна) вартість реалізованих товарів

ТНРТ – сума торгової націнки на реалізовані товари;

Сума торгової націнки на реалізовані товари визначається за формулою:

ТНРТ=ПВРТ*СВТН,

де ТНРТ – торгова націнка на реалізовані товари;

ПВРТ – продажна (роздрібна) вартість реалізованих товарів;

СВТН – середній відсоток торгової націнки.

Алгоритм застосування методу ціни продажу надано на рис. 2.14

в

Облік списання запасів з балансу у зв’язку з реалізацією

В процесі господарської діяльності може виникнути ситуація, коли зникає потреба в певних видах матеріальних запасів. В таких випадках підприємства можуть реалізувати такі запаси. Існує певна специфіка в реалізації стороннім особам, як юридичним, так і фізичним, виробничих запасів (сировини, напівфабрикатів, палива тощо) для виробничих потреб та товарів для продажу.

Відпуск зі складу виробничих запасів на ВАТ ВТШП „Галичина” для власних потреб:

1) виробництва продукції

Дт 23 „Виробництво”

Кт 20 „Виробничі запаси”

2) загально виробничих потреб

Дт 91 „Загально виробничі витрати”

Кт 20 „Виробничі запаси”

3) виправлення браку

Дт 24 „Брак у виробництві”

Кт 20 „Виробничі запаси”

4) забезпечення збуту продукції

Дт 93 „Витрати на збут”

Кт 20 „Виробничі запаси”

5) загальногосподарських потреб

Дт 92 „Адміністративні витрати”

Кт 20 „Виробничі запаси”

6) виконання досліджень та розробок

Дт 941 „Витрати на дослідження і розробки”

Кт 20 „Виробничі запаси”

7) утримання об’єктів житлово-комунального господарства і соціально-культурного призначення

Дт 949 „Інші витрати операційної діяльності”

Кт 20 „Виробничі запаси”

8) капітального будівництва

Дт 15 „Капітальні інвестиції”

Кт 20 „Виробничі запаси”

9) реалізація виробничих запасів

- отримання доходу від реалізації

Дт 31 Рахунки в банках

37 „Розрахунки з різними дебіторами”

Кт 712 „Дохід від реалізації інших оборотних активів”

- відображена сума ПДВ

Дт 712 „Дохід від реалізації інших оборотних активів”

Кт 641 „Розрахунки за податками”

- собівартість реалізованих запасів

Дт 943 „Собівартість реалізованих виробничих запасів”

Кт 20 „Виробничі запаси”

Для оформлення вибуття запасів використовуються такі первинні документи:

накладна (видаткова накладна)

лімінг-забірна карта (форма № М-8, форма № М-9)

акт-вимога на заміну (додатковий відпуск) матеріалів (форма № М-10)

накладна вимога на відпуск (внутрішнємі???) матеріалів (форма № М-11)

Облік списання запасів з балансу у зв’язку з невідповідністю критеріям активу

Згідно з визначенням активів, яке міститься в П(С)БО 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності” до них відносяться ресурси, що контролюються підприємством в результаті минулих подій, і використання яких, як очікується, приведе до одержання економічних вигод в майбутньому. При цьому, згідно з П(С)БО 2 „Баланс”, активи відображаються в Балансі за умови, що їх оцінка може бути достовірно визначена і очікується одержання в майбутньому економічних вигод від їх використання. Витрати на придбання і створення активу, з невідповідністю до вищенаведених вимог, включаються до складу витрат періоду у Звіті про фінансові результати.

Таким чином, списання активу з балансу відображенням його у складі витрат у Звіті про фінансові результати може здійснюватися у випадку неможливості одержання у подальшому економічних вигод, пов’язаних з його використанням.

Облік списання у зв’язку