Конкурентоспроможність фірми
Конкурентоспроможність фірми.
Ключові фактори успіху.
Фактори, що характеризують конкуренцію.
Параметри та показники конкуренції.
Аналіз конкурента.
Ключові фактори успіху – це характерний для певної галузі перелік чинників, що приносять їй переваги перед іншими галузями, а також однієї фірми галузі над іншою. Ці фактори не є постійними , вони змінюються залежно від особливостей галузі, сегментів ринку, що обслуговуються, а також часу та життєвого циклу галузі та фірми.
Ключові фактори успіху базуються на: науково-технічному рівні виробництва та продукту, рівні маркетингу, рівні менеджменту, організаційно-технічному рівні виробничих процесів, фінансово-економічному рівні та рівні персоналу.
Для кожної галузі є свої специфічні вимоги до комбінації наведених ключових факторів успіху. Проте, при внутрігалузевій оцінці перевага будь-якого із цих факторів може стати інструментом перемоги у конкурентній боротьбі.
Ключові фактори успіху формують конкурентоспроможність обєкту дослідження (товару, виробництва, фірми, галузі, держави).
Найчастіше конкурентоспроможність розглядається у двох аспектах:
конкурентоспроможність товару тобто ступінь його відповідності на певний момент вимогам цільових груп споживачів або обраного ринку за найважливішими характеристиками: технічними, економічними, екологічними і т.д.
конкурентоспроможність фірми – це рівень її компетенції відносно інших фірм-конкурентів у нагромадженні та використанні виробничого потенціалу.
Цих два аспекти тісно звязані між собою, оскільки конкурентоспроможні товари – це результат функціонування конкурентоспроможної фірми, здатної їх виготовити і забезпечити необхідний рівень споживання у замовників.
Конкуренція в галузі може бути більше або менше інтенсивна. Це залежить як від наявності кількості фірм у галузі, так і від насиченості ринку, особливості функціонування галузі, місця галузі у економіці.
Для характеристики конкурентів можна використати такі фактори:
Частка ринку, що обслуговується;
Імідж, досвід, наявність добре відомих торгових марок;
Фінансовий стан;
Наявність передової технології та виробничих потужностей;
Наявність висококваліфікованих кадрів;
Вид і рівень реклами та інші.
Однак, просте порівняння факторів не дає змоги врахувати всі аспекти конкуренції в галузі. Як правило, порівняння факторів дає змогу лише констатувати кращий чи гірший рівень діяльності фірми. Проте, найважливішим є розуміння, чому конкуруюча фірма досягла кращих результатів та вжити відповідні заходи на своїй фірмі.
Слід розрізняти параметри та показники конкурентоспроможності.
Параметри конкурентоспроможності – це найчастіше кількісні характеристики властивостей товару, які враховують галузеві особливості оцінки його конкурентоспроможності.
Розрізняють наступні групи параметрів конкурентоспроможності: технічні, економічні, нормативні (різних типів).
Технічні параметри характеризують технічні та фізичні властивості товару, а також функції які виконує товар у процесі його використання.
Економічні параметри визначають рівень витрат та ціни споживання, обслуговування і т. д.
Нормативні параметри визначають відповідність товару встановленим нормам, стандартам і вимогам, що обумовлені законодавством та іншими нормативними документами.
Показники конкурентоспроможності – це сукупність системних критеріїв кількісної оцінки рівня конкурентоспроможності, які базуються на параметрах конкурентоспроможності (ціна, собівартість, прибутковість, потужність і т. д.).
В умовах ринкової економіки зібрати всю необхідну і повну інформацію про конкурента неможливо, проте необхідно ретельно аналізувати поточний стан конкурента, його конкурентну позицію в галузі.
Найчастіше використовують функціональний підхід до оцінки потенціалу конкурента. При цьому обєктами аналізу є: стратегії “портфеля продукції” з його різноманітними техніко-економічними характеристиками; маркетинг, виробництво, системи розподілу, дослідження та розробки, фінанси, кадри, система управління.
Портер пропонував оцінити конкуренцію за такими параметрами: фінансові цілі, відношення до ринку, системи контролю та стимулювання, організаційна структура, система бухгалтерського обліку, склад ради директорів, обмеженість з боку держави та зобовязання фірми і т.д..
Аналіз конкурента має дати відповідь на питання про напрями діяльності та способи ведення конкурентної боротьби.
Крім аналізу існуючих конкурентів слід проводити оцінку і аналіз потенційних конкурентів. До потенційних конкурентів можуть бути віднесені такі фірми:
Що діють географічно близьких ринках, що схильні до експансії на інших ринках та мають для цього можливості;
Диверсифіковані фірми, які працюють у суміжних галузях та сферах;
Споживачі продукції виробничо-технічного призначення, що можуть налагодити частково чи повністю виробництво “не своєї” продукції;
Постачальники сировини, матеріалів і комплектуючих, що можуть налагодити переробку та виготовлення на своїх потужностях кінцевої продукції;
Невеликі підприємства, що можуть дістати підтримку держави або великих фірм, бути поглиненими цими великими фірмами і за короткий час розвинутись до статусу великого конкурента.
Порівняння окремих параметрів діяльності фірми дає можливість не лише визначити стан конкуруючої фірми, а і визначити сильні та слабкі сторони фірми її можливості та загрози.
Сильні сторони – це внутрішні можливості чи ресурс, що можуть зумовити формування конкурентної переваги.
Слабкі сторони – види діяльності, які фірма здійснює не досить добре, або ресурси, підсистема потенціалу, що неправильно використовуються.
Можливості – альтернативи, що їх може використати фірма для досягнення стратегічних цілей.
Загрози – будь-які процеси або явища, що перешкоджають руху фірми у напрямку досягнення своїх місії та цілей.
.
