3. Наявні методи регулювання підприємницької діяльності можна представити як:

Організаційно-адміністративний напрямок регулювання підприємництва передбачає правове регулювання, інфраструктурне забезпечення, формування організаційної структури підтримки і регулювання.

Світова практика свідчить, що ефективна законодавча та нормативна база продуктивного ринку характеризується такими рисами:

Слід зазначити, що в економіці України ці елементи формування правового регулювання підприємництва відсутні або знаходяться на стадії становлення, без відповідних реальних механізмів запровадження.

Головною рушійною силою підприємництва у сучасній ринковій системі виступає конкуренція, яка забезпечує функціонування основних ринкових регуляторів (ціни, рівня прибутку, цін на ресурси та ін.), а також здійснення відбору найефективніших, пристосованих до потреб ринку капіталів, змушуючи товаровиробника постійно здійснювати інноваційні дії. При цьому підприємець має відрізняти монополістичну ситуацію на ринку, повязану з концентрацією виробництва на рівні підприємств, від ситуації, коли пропозиція концентрується на рівні ринку. У першому випадку відбувається зосередження виробництва на найефективніших фірмах, які забезпечують найбільшу прибутковість виробництва, у другому – встановлюється контроль над значною частиною ринку.

Для обмеження монополістичних тенденцій у вітчизняній економіці великого значення набуває антимонопольне законодавство, методи якого можна умовно поділити на прямі і непрямі. Антимонопольні політика повязана із запровадженням механізму запобігання монополізації тих чи інших ринків. У цьому ж напрямку діє податкова політика, яка створює умови для розвитку чи обмеження ділової активності субєктів господарювання, для підтримки рівноваги між структурами, які мають різний потенціал конкурентоспроможності.

4. Ознайомлення зі світовими тенденціями регулювання підприємництва дозволяє виробити найефективнішу стратегію пристосування до дії макроекономічних факторів.

Політика стимулювання підприємництва має використовувати такі, випробувані світовою практикою елементи:

У решті випадків державна кредитно-фінансова підтримка підприємництва повинна бути спрямована на те, щоб змусти підприємців обходитися своїми або недержавними капіталами (використання різноманітних форм взаємофінансування, партнерська допомога підприємців, залучення інвестицій приватних осіб).

Для побудови системи оподаткування, яка сприяла б розвитку підприємництва, необхідно відшкодувати форми поєднання стимуляційного впливу на загальний стан підприємництва у поєднанні з забезпеченням надійних і достатніх джерел формування коштів державного бюджету. Для цього доцільно встановлювати критерії для граничної межі оподаткування, скоротити кількість податків за рахунок тих, що не мають вирішального значення для бюджету, надати додаткові пільги для вирішення регіональних соціальних проблем, насамперед проблеми зайнятості.

Така побудова системи оподаткування відповідала б світовій практиці, орієнтувала підприємництво на пріоритетні для держави види діяльності, а в подальшому вела б до зростання податкових надходжень до державного бюджету. Зокрема, до інноваційного підприємництва у різних країнах використовуються податкові пільги: на невеликих фірмах Італії застосовуються пільги в разі придбання передової технології; у Франції – податковий кредит за витрати, пов`язаниі з науково-технічними розробками, поширюється на ј коштів, спрямованих на дані цілі. З метою прискорення відновлення основних фондів у ряді країн (США, Великобританія, Японія, ФРН та ін.) широко використовується метод прискорення амортизації, що вже знайшов своє законодавче оформлення і в Україні. Крім того, існує гранична межа в рівні оподаткування для кожних конкретних умов економічного розвитку. Наприклад, у США законодавчо встановлено граничний рівень податкової ставки на доходи підприємців, який складає 34%, у Великобританії – 35, Японії та Франції – 42, Швеції – 52, Німеччині – 53, в Україні – 85%.

Отже, регулювання підприємництва уособлює єдність та взаємодію підтримки підприємництва та їхньої відповідальності за порушення чинного законодавства.

5. Регулювання міжнародного підприємництва здійснюють основні міжнародні організації фінансово-еономічного спрямування. Сюди слід віднести: банк міжнародних розрахунків, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Міжнародний валютний фонд, Міжнародна організація праці, Міжнародна фінансова корпорація, Рада ООН з промислового розвитку (ЮНІДО), Європейський банк реконструкції і розвитку.

Регулювання міжнародної підприємницької діяльності має здійснюватись за допомогою сукупності методів, форм і конкретних інструментів на різних рівнях.

Правові методи мають відповідне інституціональне забезпечення і охоплюють цивільне та процесуальне право, державний арбітраж тощо. Розширенням і продовженням правових треба вважати адміністративні методи, котрі юридично визначають господарську субєктність МСП, регламентують форму власності майна та результатів діяльності, а також процедурний механізм розвязування конфліктних соціально-економічних ситуацій в судовому порядку. Економічні методи реалізуються у системі підприємницької діяльності наданням кредитів і дотацій, здійсненням податкової політики та інших фінансово-економічних операцій регулюючого спрямування. Соціально-психологічні методи мають бути орієнтовані на формування певної ідеології, типу менталітету громадян України і суспільства в цілому за допомогою існуючих державних інституцій. При цьому варто зазначити, що методи регулювання міжнародної підприємницької діяльності надають пріоритет правовим методам як основі формування і функціонування інших механізмів управління такою системою господарювання.

Треба доповнити.