Водночас, ці визначення слід удосконалити з урахуванням специфіки предмета політичної економії, передусім, діалектичної єдності про-дуктивних сил (матеріально-речового змісту) і суспільної форми (відно-син економічної власності). Матеріально-речовим змістом попиту є платоспроможна потреба або певна сума грошей як об'єкт найліквіднішої власності. Це зумовлене тим, що потреби, їхній рівень відображають ступінь розвитку основної продуктивної сили — людини, а у грошах як економічній категорії є кількісна сторона (їхня сума) і суспільна фор-ма — відносини між людьми з приводу привласнення певної суми гро-шей. З цього випливає, що наведене вище визначення сутності попиту дане, здебільшого, з погляду матеріально-речового змісту категорії.

Такий підхід переважає не лише у підручниках з економічної теорії, але й з політичної економії. Так, в одному з таких підручників російськими вченими (за редакцією академіків В.І. Відяпіна та Г.П. Журавльової) зазначається, що „попитом називається кількість товарів, яка буде куплена за прийнятну ціну і за певний проміжок часу” Політична економія: Навч. посібник К.Т.Кривенко, В.С.Савчук О.О.Беляев.-К., 2001. с.56

. Із такого та подібних до нього визначень можна зробити висновок, що їхні авто-ри чітко не розуміють, що таке політична економія.

Якщо врахувати політекономічний аспект попиту, то слід дати таке визначення даної категорії: це певна сума грошей (платоспроможна потреба), з приводу нагромадження і функціонування якої ви-никає сукупність відносин економічної власності між різними економіч-ними суб'єктами і яку (суму грошей) вони готові відчужувати від себе з метою привласнення необхідної кількості товарів і послуг за певними цінами.

У політекономічному контексті пропозицію можна визначити як сукупність наявних товарів і послуг, з приводу створення яких та їх наявності на ринку формується певна сукупність відносин економічної власності між різними суб'єктами господарювання і яку (кількість товарів) виробники хочуть відчужити з метою привласнення відповідно-го загального еквівалента.

Попит на товар (його обсяги), а отже, місткіша або вужча сукупність відносин економічної власності між різними суб'єктами, залежить від багатьох чинників, передусім, від виду товару, його споживчої вартості, співвідношення між попитом і пропозицією на нього, що фіксується в Ціні. Так, шведський економіст К. Еклунд, розглядаючи попит покупців на сорочки, називає такі основні чинники: 1) величина доходу покупців; у кількість сорочок, які вони вважають за необхідне мати; 3) наявність у них відповідного одягу (джемпери, жилети та ін.), який можна використати замість сорочок; 4) ціни на ці товари (дешевші чи дорожчі ціни за сорочки); 5) смак і мода; 6) ціни подібних сорочок. До цих чинників можна додати цінові та дефіцитні очікування, зміни у структурі населення, економічну політику уряду (зокрема допомогу, яку уряд надає бідним верствам та ін.)

Еластичність попиту залежно від рівня цін відображається законом попиту або законом знижувального попиту. Цей закон означає, що за незмінюваності всіх інших параметрів зниження ціни зумовлює відпо-відне зростання величини попиту і навпаки.

З погляду змісту категорії „економічний закон” закон попиту вира-жає внутрішньо необхідну, сталу і суттєву оберненопропорційну за-лежність між величиною цін на товари і послуги та обсягом попиту на них. У політекономінному аспекті цей закон виражає внутрішньо не-обхідні, сталі та суттєві зв'язки між обсягом відчужуваної платоспро-можної потреби і привласнюваної за відповідними цінами певної кількості товарів і послуг, за яких (зв'язків) зі зменшенням ціни то-варів і послуг величина привласнюваних благ зростає. Про дію цього закону свідчить, по-перше, те, що низькі ціни спонукають споживачів купувати товари, практика розпродажу за зниженими цінами. По-дру-ге, оскільки споживання підпорядковане принципу знижувальної гра-ничної корисності (покупець товару отримує менше задоволення або корисності від кожної наступної одиниці продукції), то споживачі ку-пують додаткові одиниці продукту лише за умови, що його ціна зни-жується. По-третє, підтвердженням цього є ефект доходу і ефект замі-щення. Ефект доходу вказує на те, що за нижчої ціни товару споживач може купити його, не відмовляючи собі у придбанні інших альтерна-тивних товарів. Ефект заміщення виражається у тому, що за нижчої ціни споживач хоче придбати дешевий товар замість аналогічних, які стали відносно дорожчими.

Ефект доходу і ефект заміщення діють в одному напрямі (тобто зумовлюють зростання обсягу попиту за зниження цін) під час купівлі товарів середньої та високої якості і в протилежному напрямі — під час купівлі товарів низької якості (наприклад, маргарину порівняно з маслом) ефект заміщення переважатиме ефект доходу і споживачі ку-пуватимуть більше маргарину. На практиці спостерігається ситуація, коли зі зниженням ціни на товар попит на нього скорочується, а з підвищенням — зростає (наприклад, при подорожчанні картоплі неза-можні сім'ї починають споживати її більше, зовсім відмовляючись при цьому від споживання м'яса), що означає переважання ефектом доходу ефекту заміщення.

Слід зауважити, що простежуючи обернену залежність між кількістю реалізованої продукції та ціною, П.Самуельсон сформулював закон поступового зниження попиту. Він пояснює його, по-перше, тим, що зни-ження ціни на певний товар розширює коло покупців; по-друге, зни-ження ціни може спонукати кожного споживача цього товару зробити додаткові покупки і, по-третє, зниження попиту зі зростанням ціни пояснюється тим, що у цьому випадку споживач намагається замінити певний товар іншим (наприклад, каву чаєм), а також тим, що людина стає біднішою і починає споживати деякі товари у менших кількостях.

Порівняння двох варіантів обґрунтування однієї й тієї ж причинно-наслідкової залежності дає підставу стверджувати, що логічніше цей закон сформулювати як закон попиту. Це зумовлене тим, що закон зниження попиту, за П. Самуельсоном, відображає одну зі сторін