Патентно-ліцензійні угоди укладають, як правило, між фірмами-виробниками. Покупцеві ліцензії продавець нав'язує певні умови купівлі техно-логії з метою не задушити конкурента, а узгодити його господар-ську діяльність зі своїми виробничими, науково-технічними й ко-мерційними потребами. Оскільки при цьому встановлюються довго-строкові відносини між продавцем і покупцем, то можна говорити про розширення сфери позаринкових зв'язків. Основними умова-ми надання ліцензій є заборона експорту технології її покупцем;
примусові закупівлі у продавця ліцензії, сировини, матеріалів та обладнання; заборона на внесення змін в одержану технологію;
фіксація цін на реалізацію продукції, що виробляється за ліцен-зією; нав'язування торговельного посередництва продавця ліцензії у разі продажу цієї продукції на внутрішньому ринку.
Особливою формою ліцензійного договору є поширена в останні десятиліття практика франчайзингу. Як різновид ліцензійної угоди він також орієнтує сторони на установлення довгострокових поза-ринкових зв'язків і сприяє подоланню товарного характеру відно-син "виробництво — роздрібна торгівля", "виробництво — оптова торгівля", "оптова торгівля — роздрібна торгівля". Франчайзинг передбачає використання торговельної марки, фірмової назви, тех-нічної допомоги, підготовку кадрів, удосконалення управління ви-робництвом в обмін на надання права на продаж товарів і послуг.
Угоди про міжфірмове співробітництво передбачають виконан-ня фірмами спільних науково-технічних і виробничих програм, договірну спеціалізацію і підрядне кооперування, а також створен-ня спільних міжфірмових підприємств. Міжфірмове співробітни-цтво на вищому рівні відтворює внутрішньофірмові зв'язки поза організаційними рамками господарських одиниць. Найрозвинені-шою сьогодні є виробнича кооперація на основі договірної спеціа-лізації. Вона охоплює всі форми підприємницької діяльності в промислово розвинутих країнах. Ефективність використання її пов'яза-на з можливістю зниження ступеня диверсифікації власного ви-робництва шляхом передачі його окремих видів субпідрядникам і підвищення внаслідок цього ступеня спеціалізації своїх підприємств.
Міжфірмове співробітництво ускладнює переплетення монопо-лістичних і конкурентно-ринкових основ в економіці. Погоджуючи виробничі й науково-технічні програми партнерів, кооперація, без сумніву, ставить окремі види підприємницької діяльності в специ-фічні конкурентно-ринкові відносини. Водночас вона сприяє під-вищенню конкурентоспроможності господарських одиниць, що об'єднали свої потенціали, а це в масштабах галузі й національної економіки відбивається на посиленні конкурентної боротьби.
Отже, природа капіталу як самозростаючої вартості реалізуєть-ся як у ринкових відносинах, так і в позаринкових.
§ 4. Держава як організатор конкурентних відносин
Сучасна конкуренція державне регульована. Державне регулю-вання конкурентних відносин полягає в дотриманні оптимального поєднання монопольно-регулюючих та конкурентних сил на тих чи інших ринках. Засобами державного впливу є законодавство про правила створення, функціонування й припинення діяльності під-приємств і регулярний вибірковий контроль з боку виконавчої вла-ди, в тому числі через аудиторську систему.
Законодавчу заборону чи обмеження картельних галузевих угод, інколи трестівської організації галузі, вперше було впроваджено у 1891 р. в США. Антитрестівське законодавство за типом амери-канського було прийняте у Великобританії в 1848 р., у Франції в 1963, в Італії в 1964 р. У країнах Східної Європи антимонопольне законодавство почали розробляти наприкінці 80-х років. Амери-канське антитрестівське законодавство ефективно регулює проце-си горизонтального об'єднання і не допускає надмірної внутрішньо-галузевої монополізації. Наприклад, застосування антитрестівських санкцій спричинилося до розпуску в 1911 р. трестів "Стандарт ойл", "Америкен тобекко", розукрупнення в 1982 р. "АТТ", обмеження монопольного панування "Алкоа", "Дюпон". Антикартельне зако-нодавство стимулює міжгалузеве переливання капіталу і сприяє розвитку багатогалузевих корпорацій.
У країнах Західної Європи антикартельне законодавство ліберальніше, ніж у США. Зі сфери його дії виключені націоналізовані підприємства, сільське господарство, рибальство, лісове господар-ство, видобуток вугілля, зв'язок, страхування тощо. Є винятки щодо деяких типів міжфірмових угод, таких як угоди між малими й се-редніми компаніями, експортні угоди, угоди, пов'язані з раціо-налізацією.
У Німеччині підтримка конкуренції державою є першочерговим завданням внутрішньої економічної політики. Закон проти обме-ження конкуренції забороняє утворення картелів та інші види при-ватних угод, він діє в більшості галузей обробної промисловості та в будівництві. Сьогодні держава контролює цінову конкуренцію у вугільній промисловості, соціальній інфраструктурі, приватних ор-ганізаціях некомерційного характеру, через регулювання обсягу виробництва підтримує конкуренцію в електро-, газо- та водозабезпеченні, на водному транспорті й у зв'язку, стимулює боротьбу за доступ до ринку збуту у вуглевидобувній промисловості, чорній металургії, в оренді житла.
Антимонопольне законодавство в Україні визначає правові ос-нови обмеження монополізму, недопущення недобросовісної кон-куренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням. Монопольним вважається таке становище підприємця, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35 відсотків і він має змогу самостійно або разом з інши-ми підприємцями обмежувати тут конкуренцію. Законом України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної кон-куренції у підприємницькій діяльності", прийнятим у березні 1992 р., змінами до нього та прийнятим у червні 1996 р. на його розвиток Законом України "Про захист від недобросовісної конкуренції" караються всі дії підприємця, які спрямовані на створення пере-шкод доступу на ринок іншим та на встановлення дискримінацій-них цін на свої товари. Щоб не допустити зловживання монополь-ним становищем на ринку, створюються компетентні державні органи, які повинні контролювати угоди, що укладаються між під-приємцями, а також між підприємцями та органами влади й управ-ління. До їхніх функцій входить також контроль за веденням під-приємцями конкуренції з метою запобігання недобросовісним формам і методам її.
У всіх країнах контроль за виконанням антимонопольних зако-нів здійснюють спеціальні державні антитрестівські органи. В Ук-раїні такі функції покладено на створений у березні 1992 р. Антимонопольний комітет та його територіальні відділення. До його компетенції входять: визначення монопольного становища підпри-ємців на ринку; здійснення контролю за дотриманням антимоно-польних вимог при створенні, реорганізації чи ліквідації монополь-них утворень; прийняття рішень і розпоряджень про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового стану.
Незважаючи на наявність подібних органів, формальний харак-тер