Можна казати, що застосовуючи методи боротьби з інфляцією уряд та НБУ подолали марш гіперінфляції по Україні.

Гострота кризового стану функціональної економіки змусила уряд та НБУ докорінно змінити свою політику. Грошово-кредитну політику було змінено з експансійної на жорстку рестрикційну. У 1994 році монетарна політику НБУ будувалася орієнтуючись на приборкання інфляції.

Ще наприкінці 1993 року було запровадженно ряд заходів по стримуванню зростання грошової маси в обігу. Якщо в IV кварталі 1993 року середньомісячні темпи інфляції становили 66,4% то в І кварталі 1994 року темпи інфляції було знижено до 12,4%, а в ІІ кварталі – до 5%.

У 1995 році темпи інфляції продовжували знижуватися з 21,2% у січні до 4,6% у серпні з традиційним для України осіннім підвищенням у вересні до 14,1%, 9,1 % у жовтні.

Як вже зазначалося, уряд та НБУ застосовуючи методи боротьби з інфляцією подолали марш гіперінфляції по Україні. Для підтвердження цього факту наведу індекси споживчих цін (індекси інфляції) по Україні на лютий 2000 р. (Запорізьке обласне управління статистики):

Таблиця: Індекси споживчих цін (індекси інфляції) по Україні

Рік | 1996 | 1997 | 1998 | 1999

Індекс за рік | 139,7 | 110,1 | 120,0 | 119,2

За січень 2000 р. індекс інфляції становить 104,6.

2. Антиiнфляцiйна полiтика держави, методи боротьби з інфляцією

2.1 Методи антиiнфляцiйного оподаткування

Свiтовий досвiд виробив двi головнi концепцiї антиiнфляцiйних заходiв, що спираються на кредитно-грошову i фiскальну полiтику. Це-заходи або безкомпромiсної боротьби з iнфляцiєю, або адаптацiї, пристосування до життя в умовах iнфляцiйної нестабiльностi. Перший метод реалiзустьєя шляхом змiн у системi оподаткування (як правило пiдвищення податкiв) та введенням жорсткого державного контролю цiн та зарплати. Другий метод – це iндексацiя доходiв, застосування механiзму корегування процентних ставок вiдповiдно до темпiв iнфляцiї та iн. До того ж необхiдною є повна адаптацiя усiх економiчних iнституцiй до функцiонування в умовах iнфляцiї. Адаптацiйна полiтика має своi недолiки: кошти на компенсацiйнi надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врештi-решт через податки, або робити грошову емiсiю, що знову призведе до зростання iнфляцiї.

Як правило, в умовах боротьби з iнфляцiєю цi методи використовуються комплексно, що дає бiльш виражений ефект, i дозволяє пом’якшити труднощi, припадаючi на долю економiки краiни.

Методи антиiнфляцiйного оподаткування.

В процесi стримування iнфляцiї податки вiдiграють двоїсту роль. Скорочуючи доходи, що виступають як джерела витрат для споживачiв, високi податки носять антиiнфляцiйний характер. Однак, податки можуть також збiльшувати витрати виробництва, пiдвищуючи через це рiвень цiн на товари.

Розглянемо тi спотворення в оподаткуваннi, якi викличе неочiкувана iнфляцiя, тобто випадок, коли цей елемент економiчної системи країни до дiй в умовах iнфляцiї не пристосований.

У разi, якщо податкова система країни має труднощi з адаптацiєю до iнфляцiйних процесiв, виникають такi складнi проблеми:

По-перше, iз зростанням рiвня цiн частка податкових виплат у загальному обсязi реальних доходiв збiльшується, породжуючи, таким чином, ефект прогресивного зростання податкiв. Якщо б податки знаходилися у постiйнiй пропорцii до номiнальних доходiв незалежно вiд розмiру останнiх, у цьому не було б нiякої проблеми, оскiльки в такому разi люди сплачували б однаковий, не залежний вiд рiвня цiн вiдсоток своїх доходiв у виглядi податкiв. Але, оскiльки, норма оподаткування при використаннi його прогресивної форми має тенденцiю зростати разом з рiвнем номiнальних доходiв, то iнфляцiя, призводячи до збiльшення номiнальних доходiв, тим самим збiльшує й частку податкiв у складi реальних доходiв.

Друга проблема пов’язана з оподаткуванням капiталу. Ця проблема дуже складна, оскiльки зростання капiталу, пов’язане з приростом ринкової вартостi активiв, реагує на iнфляцiю бiльш оперативно, нiж реальнi прибутки на цей капiтал. Жоднiй країнi не вдалося досягти суттєвого успiху у нейтралiзацiї наслiдкiв впливу iнфляцiї на оподаткування капiталу. Деякi фахiвцi у сферi податкiв навiть вважають, що найбiльша шкода вiд iнфляцiї полягає саме у тому, що вона збiльшує фактичне оподаткування капiталу.

Подiбна проблема оподаткування виникає й по вiдношенню до доходiв у вигдядi вiтсоткiв на капiтал. Вiзьмемо простий приклад. Припустимо, що iнфляцiя збiльшусться з 5 до 10% й вiтсотковi ставки зростають разом з iнфляцiєю в пропорцiї один до одного, як це й припускається залежнiстю Фiшера. Iз збiльшенням номiнальноi вiтсоткової ставки на 5 пунктiв реальна вiтсоткова ставка до сплати податкiв не змiнюється. Але, якщо номiнальний доход на вiтсотки оподатковусться в розмiрi, скажiмо, 28%, то уряд забирає у виглядi податку 1,4 вiтсоткового пункту (0,28 5%) з сукупних п’яти пунктiв iнфляцiйної надбавки, скорочуючи, таким чином, реальну суму доходiв по процентах пiсля сплати податкiв, що отримують кредитори. У цьому разi кредитор фактично несе збитки в наслiдок дiї iнфляцiї, тодi як уряд має зиск. Такi умови дестимулюють кредиторiв, що й є одним з негативних ефектiв iнфляцiї.

Слiд вiдмiтити, що теоретично можливим є бiльш швидке зростання вiдсоткової ставки до сплати податкiв нiж збiльшення iнфляцiї, що зберiгає реальну вiдсоткову ставку постiйною.

Як бачимо, навiть очiкувана iнфляцiя викликає втрати в економiцi, якщо iнститути влади адаптованi до неї не повнiстю. Подiбнi втрати стають особливо iстотними в умовах контролю ставки банкiвського проценту, неадекватного оподаткування доходiв й прогресивного зростання податкових ставок, що збiльшують податковi платежi. Пiд адекватним оподаткуванням в умовах iнфляцiї мається на увазi такий метод зтягування податкiв, за якого не оподатковується iнфляцiйний компонент приросту