До змінних засобів непрямого впливу із загальнодержавною сферою дії та отриманим результатом належать: бюджетно-податкова, грошово-кредитна, амортизаційна, цінова, валютна та інноваційна політика. Ці засоби формують економічний клімат в цілому та інвестиційний зокрема, хоча з точки зору швидкої мо-білізації інвестиційних ресурсів вони інертніші, за швидкістю своєї дії— повільніші порівняно з прямими засобами.

До постійних засобів прямого впливу з обмеженою чи загаль-нодержавною сферою дії та отриманим результатом відно-сяться: ліцензування окремих видів робіт, стандартизація проду-кції та експертиза інвестиційних проектів. Ця група засобів Повинна застосуватися незалежно від економічної ситуації; вона більш зорієнтована на підвищення якості розробки та виконанню інвестиційних проектів і програм.

Усі згадані засоби можуть бути деталізовані. Наприклад, та-кий змінний засіб непрямого впливу, як фінансово-бюджетне ре-гулювання, може забезпечувати:*

зміцнення фінансової бази місцевих органів влади за раху-нок податкових відрахувань;*

посилення податкового впливу на підприємства і підприєм-ців, які скорочують виробництво важливої народногосподарської продукції;*

усунення багаторазового оподаткування однієї і тієї самої виробниче-господарської діяльності;*

можливе досягнення оптимального варіанта в обмеженні суми всіх податків, що стягуються з підприємств, без різкого впливу на зменшення дохідної частини бюджету;*

створення заходами податкової політики матеріальної заці-кавленості виробників у соціальному захисті громадян;*

побудову оподаткування на стабільній законодавчій основі. простоту сприйняття та справедливість оподаткування;*

активізацію виробництва товарів народного споживання за допомогою заходів податкової політики.

Кредитне регулювання передбачає:

удосконалення кредитних механізмів;

поширення практики довгострокового кредитування;

посилення стимулюючої ролі кредиту за рахунок диферен-ціації відсоткових ставок;

підвищення оперативності кредитування тощо. Важливим засобом непрямого впливу є амортизаційна полі-тика у зв'язку з тим, що серед фінансових джерел інвестиційних ресурсів найголовнішими є кошти амортизаційного фонду.

Зако-ном «Про оподаткування прибутку підприємств», прийнятим у 1997 p., затверджено три групи основних фондів за функціональ-ною ознакою з нормами амортизації відповідно 5,25 та 15 %, які замінили близько 1400 амортизаційних норм, що існували у ста-рому законодавстві. Підприємствам надано право самостійно ін-дексувати власні основні фонди.

За балансову вартість при нарахуванні амортизації прийнята залишкова вартість основних фондів. Даний принцип визначення балансової вартості застосовується у методі залишку, що змен-шується. При застосуванні цього методу необхідно встановити або норму амортизації і строк служби, або залишкову ліквідацій-ну вартість і строк служби. Вітчизняним законодавством встано-влені норми амортизації, однак не визначений строк служби об-ладнання. Крім того, ліквідаційна вартість для основних фондів першої групи становить 100 неоподатковуваних мінімумів дохо-дів громадян, для груп 2 і 3 ліквідаційна вартість повинна дорів-нювати нульовому значенню. При такому підході до нарахування амортизації її, як інвестиційний ресурс буде, зведено до мінімуму. При цьому фактичний строк служби обладнання значно переви-щуватиме нормативний, що призведе до перенакопичення в еко-номіці морально застарілих і фізично зношених основних фондів.

Отже, до чинного законодавства доцільно внести деякі корек-тиви, зокрема поновити принцип нарахування амортизації за ба-лансовою вартістю, котра дорівнює первісній, а не залишковій вартості. Новий закон повинен дати змогу також ширше, порів-няно з попереднім, застосувати прискорену амортизацію.

Необхідність і межі використання окремих форм, а також ме-тоди, за допомогою яких вони реалізуються у господарській практиці, визначаються прийнятою концепцією державного ре-гулювання інвестиційного процесу, конкретними умовами і ці-лями соціально-економічного розвитку кожної країни.

У країнах, які дотримуються концепції економічного лібералі-зму (США, Великобританія, Канада та ін.), держава в основному спирається на бюджетно-податкову і грошово-кредитну форму регулювання.

Ширший арсенал засобів державного регулювання інвести-ційного процесу застосовується в країнах, які дотримуються кон-цепції економічного дерижизму. Тут бюджетно-податковий, грошо-во-кредитний і ціновий механізми використовуються державою активніше, але поряд з цим важливу роль відіграє індикативне пла-нування, завдяки якому держава впливає на інвестиційний процес шляхом координації господарської діяльності всіх її суб'єктів та за-безпечення їх інформацією про цілі і пріоритети соціально-економічного розвитку країни. Можна вважати, що Україна нале-жить до останньої групи країн, де індикативне планування інвес-тицій є важливим чинником управління інвестиційним процесом.

ІІІ. Активізація інвестиційного процесу як пріоритетний напрям державної політики

Проблему залучення іноземних інвестицій необхідно розв'язувати як складову загальної проблеми активізації інвестиційного процесу.

Будь-яка країна, що розвивається, має стратегічні цілі управління економікою — нарощування і структурна перебудова виробничих потужностей підприємств, оновлення, збільшення обсягів і розширення асортименту випуску конкурентної продукції, прискорення науково-технічного прогресу, підвищення добробуту народу, досягнення стабільного соціально-економічного розвитку. Досягнення цих цілей потребує чималих інвестиційних ресурсів, оптимізації напрямів їх вигідного і актуального вкладення та ефективного використання. Інвестиції слід розглядати також як чинник зростання надходжень обов'язкових платежів до бюджетних і позабюджетних фондів, зміцнення фінансової системи та ін.

Основними чинниками, що гальмують розвиток інвестиційного процесу і відповідно виконання державних програм економічних перетворень на сучасному етапі становлення державності і економіки України, є вкрай обмежені можливості внутрішніх джерел фінансових ресурсів підприємств і держави і стримування іноземних інвесторів від вкладень в економіку країни.

Через падіння виробництва, неефективну систему оподаткування з надмірним її тиском на доходи товаровиробника та недосконалу амортизаційну політику впродовж минулих років не зростали необхідні обсяги прибутку підприємств й амортизаційних відрахувань, що мали б стати основними джерелами власних інвестиційних ресурсів