Трудові ресурси

Населення виконує дві важливі функції: з одного боку боку, воно є виробником матеріальних благ і послуг, творцем суспільного національного продукту, з іншого - споживачем матеріальних і духовних благ. Найбільш активною його частиною є трудові ресурси. Це - населення працездатного віку (чоловіки віком 16 - 59 років, жінки - 16 - 54 роки включно), крім інвалідів І і II груп, а також люди пенсійного віку і підлітки, які працюють. В Україні трудові ресурси становлять майже ЗО млн. осіб, в їх структурі переважають працездатні люди - 57% (2000 р.). Все ширше в науковій літературі та на практиці застосовується термін "економічно активне населення". Ним позначають працездатне населення, яке упродовж певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг. До складу цього населення входять люди, зайняті господарською діяльністю, що приносить прибуток (у т. ч. пенсіонери) та безробітні люди, які хочуть працювати.

Економічно неактивне населення - це люди, які знаходяться на утриманні держави або окремих осіб. Сюди належать особи, які зайняті у домашньому господарстві чи навчаються, безробітні, що не шукають роботи і не бажають працевлаштуватись, а також пенсіонери, не зайняті господарською діяльністю.

Економічно активне населення становить в Україні 22,6 млн. осіб (2000 р.), а економічно неактивне - 13,7 млн. осіб. Значну частку серед осіб останньої групи займають студенти, які з часом перейдуть у групу економічно активного населення.

Рівень зайнятості населення в Україні Зайнятість населення постійно знижується (в умовах економічної кризи у 2000 р. він становив 62,0%). Змінилась також структура зайнятості: якщо в 1990 р. все населення працювало в галузях державної економіки, то вже у 2000 р. - понад 3,2 млн. осіб - в інших сферах, передусім у ринковій інфраструктурі. Неоднакові темпи скорочення працівників у різних галузях господарства вплинули на структуру зайнятості. Частка працівників сфери матеріального виробництва зменшилась із 60% у 1990 р. до 46% у 2000 р. За останнє десятиліття збільшення працівників відбувалося тільки у сфері управління. Співвідношення між попитом і пропозицією на трудові ресурси утворює ринок праці. Тепер на ньому попит набагато менший за пропозицію, внаслідок чого збільшується кількість безробітних.

Безробітними в Україні вважають працездатних людей, які не мають заробітків, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до неї. Вони становлять 12,0% (у 1995р.- 5,6%) від працездатного населення. Більшість із них - жінки. За забезпеченістю трудовими ресурсами всі регіони України - надлишкові. Найбільше навантаження працівників на вільні робочі місця у тих регіонах, де ринкові перетворення відбуваються повільно: це - західні і північні області України. Незбалансованість між попитом і пропозицією на робочу силу зумовлюють значний її відтік за межі України. В умовах несприятливої демографічної ситуації таке явище у майбутньому може призвести до дефіциту робочої сили у багатьох регіонах країни. Необхідне проведення ряду заходів щодо підвищення рівня зайнятості трудових ресурсів в Україні. ків товарів, робочої сили і їх об'єднання в межах держави. Формується національне господарство країни. В Україні активний розвиток товарного виробництва розпочався у XVIII - XIX ст. Оскільки територія України тривалий час перебувала у складі інших держав, то її господарство було складовою частиною національних господарств цих країн. Тільки зі здобуттям Україною незалежності можна говорити про те, що її господарство є національним.

Національні господарства більшості країн на сучасному етапі є складними сукупностями великої кількості найрізноманітніших галузей, під-галузей виробництв, підприємств. Між ними існують постійні взаємозв'язки і взаємодія, що виражається взаємними потоками палива, енергії, сировини, матеріалів, готової продукції, послуг, інформації тощо. Іншими словами, національне господарство являє собою національний господарський комплекс з тісними внутрішніми зв'язками, а також з більш чи менш розвиненими зовнішніми зв'язками з національними господарствами інших країн (слово "комплекс" означає сукупність взаємозв'язаних об'єктів, що становлять єдине ціле).

Національний господарський комплекс України протягом останнього десятиріччя XX ст. перебував у стані затяжної економічної кризи. Серед причин цього є й те, що він з'явився як осколок т. зв. єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, сформованого свого часу не на ринкових, а на соціалістичних господарських відносинах. Багато виробництв, що знаходяться на території України, мають неповний цикл, а зв'язки з підприємствами, які залишилися поза Україною і є ланками єдиного виробничого процесу, часто розірвані і втрачені (до того ж їх відновлення не завжди є раціональним). Наприклад, вимушено простоюють великі текстильні комбінати, які отримували сировину (бавовну) із Центральної Азії; припинена діяльність багатьох машинобудівних підприємств, які виробляли деталі і вузли для російських заводів; значні кошти витрачаються на придбання з Росії ядерного палива для української атомної енергетики, бо в країні існує лише первинна ланка ядерного циклу (видобуток урану) і т. д. Господарство України здебільшого розвивалося екстенсивним шляхом. Це означає, що збільшення обсягів виробництва досягалося за рахунок кількісного приросту виробничої бази, а не якісного переоснащення її. Наприклад, задля збільшення випуску продукції вдвічі у стільки ж збільшувалася кількість машин, верстатів, устаткування, робочої сили, сировини, вдвоє зростали посівні площі, поголів'я худоби тощо. Такий шлях якийсь час приносив позитивні результати, внаслідок обмеженості ресурсів він став безперспективним. Екстенсивний шлях поєднувався з інтенсивним шляхом розвитку, який базується на впровадженні передових досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, застосуванні нових технологій, підвищенні рівня освіти й кваліфікації працівників, поліпшенні організації виробництва і т. д.