обмежує і загальний обсяг виробництва. Окрім цього, будь-яке збільшення виробництва певного виду продукції потребує обмеження ресурсів на виробництво іншого виду. На рис. 1 точки А і Г показують дві нереалістичні ситуації, коли всі економічні ресурси витрачалися б на виробництво або предметів споживання, або інвестиційних товарів. У дійсності економіка знаходить баланс у розподілі своїх ресурсів між виробництвом споживчих та інвестиційних товарів. Це показують точки Б і В на кривій виробничих можливостей.
Будь-яка точка на кривій виробничих можливостей свідчить, що в економіці повністю задіяні всі ресурси, тобто економіка досягла своїх потенційних значень. Якщо економіка знаходиться в положенні точки Д, то це означає, що вона виробляє певну кількість споживчих та інвестиційних товарів, але використовує свої ресурси неефективно, її потенційні можливості далеко не вичерпані. Стрілками від точки Д на рис. 1 показані три можливих варіанти переходу економіки до стану потенційного виробництва. Якщо в економіці відбуваються кількісні та якісні зміни в її ресурсах, тобто діють фактори економічного зростання, то це ілюструється зміщенням кривої виробничих можливостей вправо з положення А1Б1 до А2Б2 (рис.2). причому положення А2Б2 визначається двома моментами. По-перше, співвідношенням попиту і пропозиції товарів і послуг. По-друге, абсолютною величиною пропозиції, тобто дійсною величиною виробничих потужностей економіки. Але відмітимо, що зображене на рис. 2 економічне зростання відбиває можливості досягнення економікою потенційних обсягів виробництва, однак не гарантує того, що економіка дійсно здатна функціонувати в такому режимі. Економіка може не зуміти реалізувати свої нові можливості.
Отже, крива виробничих можливостей може зміститися вправо, а виробництво може не здійснюватися в більшому обсязі.
Крива виробничих можливостей дозволяє проаналізувати поточний стан економіки і визначити стратегічні аспекти економічної політики.
Найбільш потужним фактором економічного зростання є технічний прогрес. Він тісно пов’язаний з інвестиційною політикою. Інвестиції по-різному можуть впливати на економіку – одні інвестиції призводять переважно до економії витрат праці та збільшення витрат в основні фонди. Їх називають трудозберігаючими. Інші інвестиції, навпаки, є фондозберігаючими. Якщо перші призводять до збільшення прибутку стосовно заробітної плати, то другі – до збільшення зарплати стосовно прибутку. В дійсності економічному зростанню сприяють інвестиції в основні фонди.
Поряд з факторами, що зумовлюють економічне зростання, існують і такі, які стримують його. До них належать: законодавча діяльність держави в галузі охорони праці, навколишнього середовища та інші.
Існує також ряд факторів, які мають значний вплив на темпи економічного зростання, але вони з великими труднощами піддаються кількісній оцінці. До них можна віднести забезпеченість країни різноманітними природними ресурсами, кількість та якість земельних угідь, кліматичні умови, соціальну, культурну, політичну атмосферу і навіть національні традиції. Сприяє економічному зростанню і міжнародна спеціалізація, зовнішня торгівля: країна може створювати комбінації товарів і послуг за межами своїх виробничих можливостей, але слід пам’ятати, що це призведе до нарощування торговельного дефіциту за рахунок перевищення імпорту над експортом.
Теорія економічного зростання розрізняє два підходи до пояснення впливу на цей процес різних факторів – це маржиналістський (Едвард Денісон) та структуралістський.
Економічне зростання є однією з цілей макроекономічної політики. Тому його темпи залежать від ефективності заходів цієї політики.
Література:
Будаговська С., Кілієвич О. та ін. “Мікроекономіка і макроекономіка”. К.: “Основи”. 1998 с. 470-487.
Комісарук М.П. “Макроекономіка: курс лекцій”. Коломия - 1999 с. 180-195.
Макконел, Брю. “Экономикс: принципы, проблемы и политика: В 2 т.: Пер. с англ. ІІ-го изд.. – М.: Республика, 1992.
Павловський М. “Макроекономіка перехідного періоду”. К.: “Техніка”. 1999.
Савченко А. та ін. “Макроекономіка”. К.: “Либідь”. 1999 с. 265-272.