Безготівковий грошовий обіг виявляє себе й через заміщення готівки цінними паперами (насамперед векселями).

Специфіка таких операцій полягає в тому, що по-перше, в них участь комерційного банку необов’язкова; по-друге, учасники цих операцій беруть на себе повну відповідальність за погашення боргового зобов’язання (векселя).

Таблиця 2. Порівняльна характеристика безготівкових та готівкових розрахунків.

Критерії | Розрахунки готівкові | Розрахунки безготівкові

Суб’єкти |

Платник і отримувач | Платник, комерційний банк, отримувач

Відносини між суб’єктами |

Товарно-грошовий обмін | Грошово-кредитні відносини

Операції | Обіг готівки | Кредитні операції

Спосіб передачі грошей від платника до отримувача |

Безпосередньо готівкові | Розрахунки шляхом записів на рахунках платника і отримувача

Переваги безготівкового обігу.

Значно дешевше обходиться суспільству;

Економляться кошти і прискорюється рух грошей;

Здійснюється на основі кредитних операцій.

Готівковий оборот вимагає:

значні кошти на друкування;

підрахунок, сортування, упакування, інкасацію, охорону.

Безготівковий грошовий обіг невіддільний від готівкового. Безготівкові гроші перетворюються на готівку і навпаки. І готівка, і безготівкові гроші створюють єдиний грошовий обіг країни, в якому функціонують єдині гроші певного найменування. Безготівкові гроші та готівка утворюють грошову масу, що перебуває в обігу.

Суб’єкти грошово-кредитної системи можуть бути представлені різними рівнями.

загальнодержавний рівень суб’єктів в особі Центрального банку, міністерства фінансів, казначейства (скарбниці), органів нагляду за діяльністю банків, інститутів, що здійснюють страхування депозитів, також організацій, які здійснюють контроль за грошовим обігом.

Рівень комерційних банків, які не тільки прискорюють рух грошових засобів, але й беруть участь у продукуванні кредитних грошей завдяки мультиплікації банківських депозитів.

Рівень небанківських фінансових і кредитних установ.

Рівень не фінансового сектору економіки, який включає в себе не фінансовий підприємницький сектор та сектор домогосподарства.

Суб’єктом грошово-кредитної системи може виступати й “інший світ” в особі міжнародних фінансових організацій та грошово-кредитних інститутів інших країн.

Не зважаючи на те, що пропозиція грошей здій-снюється банківською системою, яка має два рівні: центральний банк та система комерційних банків, з комерційними банками конкурують небанківські фі-нансові та кредитні посередники, до яких належать:—

депозитні, які приймають кошти на депозитні рахунки. Це кредитно-ощадні асоціації та кредитні спілки;—

недепозитні, які здійснюють залучення гро-шових засобів шляхом продажу страхових полісів, прийому пенсійних внесків, продажу цінних паперів. До них належать:—

фінансові компанії;—

інвестиційні компанії;—

страхові компанії;—

пенсійні фонди (державні та недержавні);—

взаємні фонди.

Розглянемо коротко зміст та функції названих вище фінансово-кредитних небанківських посеред-ників.

Кредитно-ощадні асоціації залучають кошти на-селення у вигляді ощадних вкладів, за якими випла-чуються проценти. Активи і пасиви кредитно-ощад-них асоціацій менш ліквідні, ніж активи і пасиви ко-мерційних банків.

Кредитна спілка — створена на кооперативних засадах неприбуткова асоціація осіб, яких об'єднують спільні інтереси, що продає своїм членам акції, при-ймає від них вклади та надає їм позики.

Фінансові компанії, як правило, створюються при великих підприємствах. Свої грошові фонди фор-мують шляхом емісії та продажу акцій і облігацій. Надають позики і кредити для придбання дорогих ре-чей (меблів, автомобілів тощо).

Інвестиційні компанії (фонди) — компанії, які акумулюють кошти приватних інвесторів шляхом емісії власних цінних паперів (боргових зобов'язань) і вкладають їх в акції та облігації підприємств своєї країни та іншого світу. Інвестиційна компанія (по-дібно до інвестиційного банку) займає проміжне ста-новище між позичальником та індивідуальним інве-стором, але, на відміну від банку, повністю вира-жає інтереси інвестора.

Страхові компанії — спеціалізовані організації, які залучають грошові ресурси страхувальників з ме-тою відшкодування збитків, спричинених настанням шкідливих для здоров'я та/або матеріального благополуччя страхових подій як фізичним, так і юридич-ним особам, що створює сприятливі умови для безпе-ребійного процесу суспільного відтворення. Страхові внески страхувальників використовують для страхо-вих виплат у разі настання страхового випадку для застрахованого. Але у зв'язку з тим, що акумульовані грошові засоби з довгострокового страхування (насам-перед страхування життя) знадобляться тільки з ча-сом, виникає можливість тимчасового їх використан-ня як кредитного ресурсу.

Спеціальні (позабюджетні) фонди — грошові фонди, які формуються з метою цільового фінансуван-ня видатків, не передбачених державним бюджетом.

Різновидами позабюджетних фондів є інвестицій-ні, стабілізаційні, позикові, благодійні, соціального, майнового й особистого страхування та страхування відповідальності. Основним джерелом надходжень до спеціальних фондів є обов'язкові відрахування під-приємств, організацій, установ і громадян. Прикладом спеціальних фондів в Україні є:—

Пенсійний фонд України;—

Фонд соціального страхування України;—

Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;—

Державна інноваційна компанія та ін.

Компанії зі страхування життя та пенсійні фонди випускають боргові зобов'язання (пасиви) у формі ануїтету, які їхні клієнти прагнуть використовувати на покриття непередбачуваних витрат у майбутньо-му. Пенсійні фонди забезпечують своїх клієнтів гро-шовими засобами після виходу на пенсію. Компанії, що займаються страхуванням життя, пропонують за-страхованим вибір між ануїтетом і одноразовою ви-платою.

Внески у пенсійні фонди та страхові премії (внес-ки) зі страхування життя клієнти здійснюють впро-довж тривалого періоду (подекуди десятки років), перш ніж почнуть отримувати ануїтет або одержать одноразову страхову суму при довгостроковому стра-хуванні життя.

Названі вище посередники використовують гро-шові внески своїх клієнтів на придбання різноманіт-них активів (акцій та облігацій) корпорацій, коротко-строкових державних цінних паперів, видають позики під заставу нерухомості (найчастіше корпораціям).

Чинне страхове законодавство України забороняє страховикам виступати позичальниками на кредит-ному ринку, хоча світова практика свідчить про те, що саме страхові компанії та пенсійні фонди займа-ють наступне після комерційних банків місце за обся-гом ресурсів, що пропонуються на кредитному ринку.

Взаємні фонди приймають кошти від фізичних осіб і вкладають їх у звичайні акції, облігації корпо-рацій, короткострокові комерційні векселі та муніци-пальні цінні папери.

Фізична особа, яка вклала кошти в ці фонди, во-лодіє певною їх часткою і має право в будь-який мо-мент продати цінні папери фондові.

Взаємний фонд грошового ринку — різновид взаємних фондів, коли акціонери мають право випи-сувати чеки з певними обмеженнями суми,