У цілому система державного планування і управління не повинна встановлювати розміри випуску окремих видів продуктів і розподіляти їх, а визначати загальні правила господарювання, нормативні межі і умови діяльності підприємств.

3.3 Методи державного регулювання

Державне регулювання економіки передбачає використання ряду

методів. Під методами державного регулювання економіки розуміють способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відпо-відно до національної економічної політики .

За формами впливу на суб'єкти ринку методи державного регулюван-ня поділяються на дві групи: прямого і непрямого (опосередкованого) впливу.

До методів прямого державного впливу належать такі:

- визначення стратегічних цілей розвитку економіки та їх відобра-ження в індикативних та інших планах, цільових програмах;

- державні замовлення і контракти на поставки певних видів про-дукції, виконання робіт, надання послуг;

- державна підтримка програм, замовлень і контрактів;

- нормативні вимоги до якості та сертифікації технології та продукції;

- правові й адміністративні обмеження та заборони щодо виробниц-тва певних видів продукції;

- ліцензування операцій з експорту та імпорту товарів, тобто зов-нішньоторговельних операцій.

Прямі методи державного регулювання економіки не передбачають створення додаткового матеріального стимулу, не загрожують фінансо-вими збитками і спираються на силу державної влади.

Методи непрямого (опосередкованого) державного регулювання економічних

процесів ґрунтуються переважно на товарно-грошових ва-желях, визначають правила гри в ринковому господарстві та впливають на економічні інтереси суб'єктів господарської діяльності. До цих ме-тодів належать:

- оподаткування, рівень оподаткування та система податкових пільг;

- регулювання цін, їх рівні та співвідношення;

- плата за ресурси, відсоткові ставки за кредит і кредитні пільги;

- митне регулювання експорту й імпорту, валютні курси та умови

обміну валют.

Сфера застосування опосередкованого регулювання в міру розвит-ку

ринкової економіки значно розширюється. Водночас зменшуються можливості прямого втручання держави у процеси розширеного від-творення.

Залежно від засобів впливу на ринок розрізняють правові, адмініст-ративні,

економічні, зокрема кредитно-грошові, методи регулювання. Механізм поєднання методів прямого й опосередкованого регулювання, а також правових, адміністративних і економічних методів може бути різний залежно від ступеня розвитку ринкових відносин, фінансової та економічної ситуації в країні.

Із розвитком ринкових відносин, залученням до процесу регулюван-ня інструментів ринку методи прямого впливу, адміністративні, як пра-вило, поступаються місцем опосередкованим, економічним.

Розмежування адміністративних та економічних методів державного регулювання деякою мірою умовне. Щоб задіяти будь-який опосередко-ваний регулятор, відповідні державні органи мають попередньо прийня-ти адміністративне рішення, наприклад, щодо зміни податкових ставок, про надання податкових пільг чи продаж центральним банком державних облігацій. У цьому разі будь-які економічні регулятори мають ознаки ад-міністрування.

Правові методи регулювання розвитку економіки передбачають прийняття законів і законодавчих актів Верховної Ради України, видання указів президента, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю.

Закони, законодавчі та нормативні акти визначають об'єкт та зміст ре-гулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб у разі їх неви-конання. Закони виконують функцію довгострокового правового регулю-вання, а укази, нормативні акти, як правило, — короткострокового, або оперативного.

Пакет законів, що регулюють економічні відносини в Україні, напра-цьовується. Основними чинними законами є "Закон про власність", "Про банки і банківську діяльність", "Про обмеження монополізму та недопу-щення недобросовісної конкуренції"", "Про оподаткування доходів під-приємств та організацій", "Про банкрутство", "Про інвестиційну дія-льність", "Про захист іноземних інвестицій в Україні", "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності", "Про форми власності на землю", "Про освіту", "Основи законодавства України про культуру", "Про зайнятість населення", "Про оплату праці", "Про державне мито", "Про єдиний митний тариф".

Зміни і доповнення законів передбачаються відповідними законодав-чими актами, постановами Верховної Ради України, постановами та дек-ретами Кабінету Міністрів України.

Адміністративні методи регулювання ринку виражають по суті пряме управління з боку держави. Суть адміністративних методів знач-ною мірою залежить від обраного засобу управління суб'єктами ринко-вої діяльності. Адміністративні методи базуються на стилі державної влади і поділяються на засоби заборони, дозволу і примусу.

Адміністративна діяльність є засобом виконання обов'язків, покладе-них на відповідні підрозділи і керівників, а також створює передумови вирішення економічних і соціальних завдань, переведення системи в но-вий стан розв'язання конфліктних ситуацій і т. ін. Адміністративні дії по-трібно аргументувати з огляду на їх можливі наслідки. Дія є виправда-ною повною мірою тоді, коли вона здійснюється з урахуванням економіч-ного стимулювання, переконання і виховання.

Глибока адміністративна дія в різних формах орієнтована на забезпе-чення ефективного функціонування управляючої системи. За її допомо-гою вирішується багато завдань, зокрема підтримка параметрів системи в нормальних межах; попередження відхилень від заданої програми, а в разі потреби — їх усунення, перехід системи з одного стану в інший.

Відповідальні завдання, як правило, розв'язуються адміністративни-ми методами. У країнах з розвиненою ринковою економікою сфера ад-міністративних заходів обмежується переважно захистом навколишньо-го середовища, створенням сприятливих умов для життєдіяльності мало-забезпечених верств населення, а також запобіганням розвитку тіньово-го бізнесу.

Економічні методи регулювання — це система прийомів і способів прямого впливу та його напряму на суспільно-господарський розвиток з дотриманням вимог економічних законів за певних товарно-грошових відносин