За допомогою економічних методів створюються економічні умови, що стимулюють прагнення досягати у праці високих результатів. їх зас-тосування передбачає порівняння витрат і результатів. До економічних методів регулювання належать прогнозування, планування, програмуван-ня, матеріальне стимулювання і санкції, фінансування й кредитування, використання таких економічних категорій, як заробітна плата, со-бівартість, прибуток, ціна та інше.

Сьогодні у світі немає країни, тим більше економічно розвиненої, яка б активно не використовувала систему державного економічного ре-гулювання ринкових відносин, валютно-фінансової стабілізації, податко-вої й бюджетної, інвестиційної та структурної політики. Українська дер-жава для реалізації власних стратегічних цілей економічного розвитку має активно використовувати всі демократичні важелі.

По-перше, законодавча влада країни формує і приймає відповідно до Конституції України закони, пакети правових актів, що регулюють сис-тему ринкових відносин. Держава правовими методами досить жорст-ко регулює соціально-економічні процеси функціонування суспільства. Судова влада, у свою чергу, карає за порушення законів, тим самим по-переджуючи про неприпустимість їх порушення, якщо насправді діє принцип неминучості покарання за протизаконні дії.

По-друге, державна влада має такі дійові механізми, як банківська і фінансова системи. Саме банки безпосередньо регулюють процеси гро-шового і кредитного обігу, здійснюють емісійну політику, прискорюють або стримують швидкість грошового обігу, визначають вартість і стійкість національної грошової одиниці, її курс щодо іноземних валют, можливості внутрішньої та зовнішньої конвертованості. Вони ж мають формувати та ефективно використовувати резервні валютні фонди, упе-реджуючи і регулюючи процеси інфляції. Банківська система регулює рівень і рух облікової ставки та плати за кредит у комерційних банках, тобто активно впливає на інвестиційну і структурну політику.

По-третє, фінансова система формування і використання коштів державного та місцевих бюджетів також є важливим механізмом дер-жавного економічного управління, зокрема розробки, здійснення та фінансування урядових програм загальнодержавного і регіонального рівнів, розв'язання соціальних проблем життя населення.

По-четверте, банківська і валютно-фінансова політика має поши-рюватися на всі без винятку сфери людської діяльності, тобто аж ніяк не частково — чи то на державний, чи то на приватний сектор економіки. Це процеси загальноекономічного регулювання, що охоплюють життє-діяльність суспільства загалом. У своїх діях законодавча і виконавча вла-да має дотримуватись саме цього визначального принципу. Водночас економічна стратегія в умовах гострої кризи передбачає визначення по-етапних пріоритетів, на яких має зосереджуватись держава щодо ресур-сної підтримки і фінансово-кредитного впливу на випереджуючий роз-виток сфер подолання товарного дефіциту. Це своєрідні точки виперед-жуючого економічного розвитку, без яких економіку неможливо вивести із занепаду і оживити.

По-п'яте, до системи державного регулювання залучаються й такі не-обхідні елементи, як дострокове прогнозування, програмування та індикативне планування. Саме вони визначають для кожного етапу стратегії відповідні пріоритети розвитку, можливі джерела інвестування і ресурсного забезпечення. Розроблюючи державні цільові програми, треба виходити, з одного боку, з вибору справді життєво необхідної їх пріоритетності, а з іншого — з реальності їх виконання.

По-шосте, державна економічна політика й управління розвитком ринкових відносин має бути послідовною та цілеспрямованою. При цьому треба використовувати критерії кінцевої результативності здійснення ринкових реформ, показники темпів і обсягів економічного зростання валового національного продукту і доходу на душу населен-ня, досягнення фінансової збалансованості та збалансованості внутріш-нього товарного ринку, торговельно-економічні зв'язки зі світовою спільністю.

Саме такими шляхами і методами держава створює необхідні еко-номічні передумови для формування належного ринкового простору й активізації сучасного бізнесу.

Процеси реформування власності, господарювання та приватизації також мають здійснюватися під цим кутом зору із забезпеченням кон-курентоспроможності українського бізнесу — великого, середнього й малого. Розв'язання проблеми ефективної та масової приватизації галь-мується через недостатність справжніх бізнесменів і менеджерів, інвес-торів, які могли б і вміли трансформувати застаріле виробництво, швидко перевести його на сучасний технологічний і управлінський рівень.

ВИСНОВКИ

Проблемою визначення ролі держави економісти-теоретики займаються вже більше трьох століть – з моменту виникнення наприкінці ХVІІ ст. індустріального суспільства, коли держава з "нічного сторожа" поступово стала перетворюватися на активного суб'єкта економічної діяльності.

Держава як один із найсильніших інститутів посідає найважливіше місце в спрямуванні економічного розвитку національних економік наприкінці ХХ століття. Особливо це стосується країн, що розвиваються. Вони є класичним прикладом потужного впливу інститутів на економічні перетворення. Сучасні західні теорії виявилися не в змозі передбачити стрімкого економічного зростання країн Східної Азії: адже не можна було й уявити, що інституціональні трансформації в суспільстві настільки сильно вплинуть на систему економічних інтересів приватного сектора та виведуть ці країни на динамічний шлях економічного розвитку, а вочевидь обмежений бюрократичний механізм зможе ефективно управляти цим розвитком.

Досвід реформування постсоціалістичної економіки підтверджує стратегічну важливість інституціонального аспекту трансформації, його панівну роль відносно економічної політики. Зруйнувавши за короткий час старі інститути, які забезпечували певну виробничу, фінансову та соціальну стабільність у суспільстві, реформатори не спромоглися так само швидко створити каркас ринкової економіки (тобто численні інститути, що їх не існувало при соціалістичній системі), який гарантував би сталість системи на макро- та мікрорівні. Критичний розрив між економічними і інституціональними реформами не міг не привернути уваги до проблеми стратегії формування ринкових інститутів у перехідних економічних системах.

У процесі становлення сучасної ринкової економіки важливу роль відіграє конструювання інститутів приватної власності та капіталу, приватнопідприємницького сектора та підприємця як головної дійової особи економіки. З точки зору загальних тенденцій суспільного прогресу, тут однаково важливі розвиток приватнопідприємницької економіки, корпоративної економіки, великих і величезних фінансово-промислових груп, адекватних механізмів організації та управління.

На нинішньому етапі ми теж спостерігаємо послідовний процес становлення нового метасуб'єкта економіки – інститутів громадянського