Ринок виконує ряд функцій. Їх можна звести у дві групи:

а) організаційні:

1) встановлення зв’язків між виробниками й споживачами продукції,

не опосередкованих іншими системами розподілу;

2) забезпеченні вільного вибору партнерів по господарських зв’язках;

3) забезпечення конкуренції між суб’єктами ринку.

б) економічні:

1) механізм ринку робить усіх учасників конкурентного процесу

матеріально зацікавленими в задоволенні тих потреб, які виражаються через попит;

2) ринок, створюючи сигнали через ціни, стимулює засвоєння

досягнень науково – технічного прогресу, зниження витрат, підвищення якості, розширення асортименту товарів і послуг;

3) сприяє вирішенню центральних проблем економіки. Таких, як

підвищення рівня життя, зміна структури економіки, підвищення ефективності суспільного виробництва тощо;

4) механізм ринку в цілому звільняє економіку від дефіциту товарів і

послуг.

На практиці ринкова економіка переважно бездефіцитна. В умовах ринкового господарства тривалий, стійкий розрив між потребами і споживання (дефіцит) неможливий хоча б тому, що суперечить економічним інтересам усіх учасників конкурентного процесу. Саме тому країни з міцними ринковими традиціями, перед якими стоїть немало невирішених соціально – економічних проблем, позбавлені принаймні однієї – товарного голоду. Навіть кризи, які там періодично відбуваються, - це кризи перевиробництва.

Все це дає підстави стверджувати, що ринок з його механізмом функціонування економіки відноситься до розряду загальнолюдських цінностей, є досягненням усієї світової цивілізації й залишиться таким в досяжному майбутньому.

Отже, сучасний механізм регулювання ринкової економіки – досить складне організаційно – економічно –правове утворення. Він, по – перше, включає в себе сукупність організаційних структур, систему форм, методів і інструментів регулювання ринку і в цій своїй якості виступає як спосіб організації ринкової економіки. По – друге, це система функціонування виробничих відносин. Система, де виробничі відносини проявляються в конкретних господарських формах. У цій якості він виступає як механізм реалізації власності на засоби виробництва та погодження економічних інтересів суб’єктів ринкових відносин. По – третє, механізм регулювання ринку включає певні правові норми, які регламентують діяльність суб’єктів ринку. І в цій якості він виступає як спосіб реалізації регулюючої ролі держави. Таким чином, механізм регулювання ринкової економіки охоплює як сферу функціонування продуктивних сил і виробничих відносин, так і сферу надбудови. Тому його зміст може бути зрозумілим лише при розгляді цих основних аспектів прояві в їх взаємодії і взаємозв’язку.

Отже, механізм регулювання ринкової економіки – це спосіб її організації і забезпечення ефективного функціонування відповідно до вимог економічних законів, посередництвом якого реалізуються економічні інтереси суб’єктів ринку.

Нарешті, можна визначитися і щодо ринкової системи. Ринкова система – це сукупність усіх перерахованих елементів у їх взаємодії, взаємозв’язку і взаємозалежності.

2 КРАЇНСЬКА ЕКОНОМІКА: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ

2.1 Нова модель економічного розвитку України

Входження країни в етап економічної стабілізації актуалізує обґрунтуван-

ня конструктивної моделі післякризового розвитку. При її розробленні необхідно враховувати нову не лише економічну, а й політичну ситуацію. На відміну від попереднього періоду, коли при формуванні стратегії економічного розвитку межа протистоянь проходила між ринковою і неринковою ідеологією, нині центр дискусії перемістився в іншу площину – визначення можливих рішень у межах ринкової парадигми.

Дуже важливо зрозуміти об’єктивну зумовленість цієї обставини. По суті в усіх сферах економіки сформувались досить вагомі сили, що вимагають простору для своєї діяльності. І це вельми значуще. Люди, особливо найдієздатніша частина населення – молодь, не хочуть повертатися до минулого, чекають від політичного керівництва країни рішучих дій, спрямованих на поглиблення розпочатих системних перетворень. У зв’язку з цим було б безумством уважати, що ми можемо хоч якимось чином відступити від обраного курсу ринкових реформ, повернути на шлях директивної економіки.

Водночас не меншим безумством є вперте небажання зрозуміти, що модель економічної політики, яку ми намагалися реалізувати в попередній період, себе вичерпала, що вона не в змозі розв’язати найгостріші суперечності, які сформувалися в ході реформ, забезпечити створення надійного фундаменту економічного зростання, радикально змінити ситуацію в соціальній сфері. При розгляді цього ключового питання дуже важливо піднятися над амбіціями окремих політиків.

Поставлена проблема має й інший аспект: на попередньому етапі трансформації суспільства стратегія спрямувалася на вирішення триєдиного завдання – утвердження нашої державності, демонтаж атрибутів адміністративної економіки та подолання глибокої економічної кризи. Нині на порядку денному стоїть проблема якісного виміру – якою буде наша держава, її економічна та соціальна структура.

Необхідно враховувати специфіку логіки подальших перетворень обмеженість варіантів вибору двома можливими рішеннями: послідовне втілення в життя неоліберальної моделі або здійснення осмисленого переходу до інституційної моделі ринкових перетворень, заснованої на принципах дирижизму, що поєднується з елементами сильного державного регулювання.

Розглядаючи проблему формування нової моделі після кризового розвитку, слід розуміти, що йдеться не про відмову від стратегії економічної лібералізації взагалі, від лібералізму як такого. Йдеться про інше: про відмову від радикального лібералізму, якому окремі політики віддають перевагу, агресивно штовхаючи нас до ідеології “ринкового фундаменталізму”, яка, на думку Дж. Сороса, така ж небезпечна для відкритого суспільства, як і комунізм.

Нові інститути суспільного життя, як і вся політика економічних та соціальних перетворень, не можуть формуватися лише на основі відомих схем та стереотипів, бути механічною “калькою” чужого досвіду, хай навіть надзвичайно вдалого. Адже штучно відтворити процес розвитку інших країн ще нікому не вдавалося. Тому при виборі моделі розвитку ми маємо спиратися на власний досвід. На все позитивне , створене в ході реформ.

На мій погляд, цілком відповідає вимогам часу суворо центристська за своїм змістом логіка Послання Президента України, яка поєднує