Сутність цього твердження випливає с того, що економіка ІІІ тисячоліття – це економіка “розуму”, економіка “думки”, що базується передусім на якості людського капіталу, котрий в Україні за багатьма параметрами не поступається аналогічним показникам розвинутих держав.

Варто назвати ще і такі складові українського економічного генофонду, як тривалий період існування приватної власності на землю, досвід ринкового господарювання у складі інших держав, широкий розвиток кооперативних економічних форм, кредитних спілок.

Економічна модель України формується на основі загально цивілізаційних детермінант, генетично – історичних джерел та внутрішніх онтологічних економічних чинників.

Головним напрямом реалізації такої моделі в умовах глобалізації є широкомасштабна, всеохопна модернізація економіки, всіх сфер суспільного життя. Україна не здійснила цей процес повною мірою на попередніх етапах, тому що частини її території тривалий час перебували у складі інших держав.

Серед численних дефініцій модернізації найзагальніше визначає її як комплекс економічних, політичних та культурних реформ, синхронна реалізація яких передбачає “осучаснення” суспільства. У вузькому розумінні цей процес зводиться до нагромадження капіталу (мобілізації ресурсів), розвитку виробництва та підвищення продуктивності праці.

Особливості сучасного етапу модернізації пов’язані з необхідністю, по – перше, забезпечити розвиток не самих по собі виробничих потужностей, а започаткувати технологічні перетворення сучасного рівня і масштабів.

По – друге, органічно включити економіку України у світогосподарські, глобальні процеси з метою повнішого використання зовнішніх ресурсів розвитку та розширення ринків збуту продукції власного виробництва.

По – третє, модернізація вимагає не стільки зростання випуску окремих товарів, скільки формування внутрішніх інституційних та економічних структур і механізмів для впровадження гнучких технологій,1 на сонові інформаційних і комп’ютерних систем.

Таким чином, економічна модернізація на зламі тисячоліть охоплює глобалізацію національних економік, трансформацію доекономічних суспільств в економічні суспільства, а також створення передумов для переходу останніх до пост економічної, постмодерної стадії розвитку.

Зупинимося докладніше на економічній модернізації в Україні, що полягає в докладному оновленні на сучасній основі матеріально –речових і організаційно – економічних структур, усієї системи суспільного виробництва. Вона передбачає повний демонтаж застарілих соціально економічних відносин, що обґрунтувалися на монопольному, безроздільному пануванні державної форми власності на умови і засоби виробництва.

3 ПОЛІТИКА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКРНОМІКИ

3.1 Основні функції державного регулювання

Ефективність і раціональність функціонування національних економічних

истем визначальною мірою залежать від поділу функцій між суб’єктами господарської системи. Головна функція централізованого регулювання полягає в управлінні економічним розвитком країни в цілому, розвитком її продуктивних сил і науково – технічного прогресу. Вона реалізується через рад конкретних функцій, частина з яких може бути визначена як мікроекономічні, а саме: раціоналізація економічної суспільства і управління нею, фінансування і організація науково - дослідних і дослідно – конструкторських робіт, стимулювання розвитку нових галузей та тих, що вимагають особливо великих первинних вкладень і не гарантують найближчим часом значних прибутків, допомога проектам високого ризику.

Не менш важливим є функції перерозподілу національного доходу між сферами суспільного життя і галузями економіки, а також створення та розвитку соціально – економічної інфраструктури.

Функція перерозподілу національного доходу через одержавлення фінансів забезпечує процес відтворення в сучасних умовах. Він здійснюється завдяки цілеспрямованій податково – бюджетній політиці держави, за допомогою якої держава акумулює величезні кошти, що створюють можливість державного впливу на економіку.

Функція створення та розвитку соціально-економічної інфра-структури полягає у забезпеченні життєдіяльності галузей, які ство-рюють загальні умови для функціонування економіки (енергетика, транспорт, зв'язок), сприяють відтворенню робочої сили (охорона здоров'я, освіта, житлове будівництво). В них централізоване регу-лювання практично не конкурує з ринковим, а навпаки, підвищує ефективність останнього на макрорівні.

Важливу роль у процесі наближення до економічної рівноваги в системі ринкового господарства відіграє державний сектор. Завдя-ки йому держава бере безпосередню участь в економічних проце-сах як прямий суб'єкт виробничих відносин. Вона виконує також функцію регулювання зовнішньоекономічної діяльності всіх об'єк-тів господарювання та охорони навколишнього середовища.

Оскільки централізоване регулювання не є директивним для всіх секторів економіки, то необхідною умовою його ефективності є законодавче закріплення універсальних параметрів державної економічної політики, на які орієнтуються в своїй господарській діяль-ності всі економічні одиниці. Законодавчо закріплюються перед-усім такі показники: обсяг і структура кредитно-грошового забезпе-чення економіки; норми оподаткування доходів або вартості реалі-зованої продукції; обсяг і структура державних бюджетних витрат.

Виконуючи функції централізованого регулювання, держава надає своїм заходам загального характеру. Всі вони однаковою мі-рою стосуються кожного з об'єктів впливу, оскільки спрямовані чи на стимулювання господарської діяльності, чи на її гальмування. Відсутність селективного підходу надає державному регулюванню стабільності й сприяє підвищенню ступеня узгодженості дій на мікро- та макрорівнях. Вплив держави на мікрорівні відбувається як безпосереднім, прямим втручанням в діяльність господарських об'єк-тів, так і через опосередковане регулювання.

У першому випадку йдеться про так звану природну монополію, яка властива тим галузям економіки, де технологічні та економічні умови виключають можливість існування конкурентних ринків, уряд утворив державні комісії для регулювання цін, встановив стандар-ти на послуги, що надаються". До цієї природної монополії нале-жать транспорт, зв'язок, енергопостачання тощо. Для них держав-на економічна політика є переважно директивою, тому тут можна говорити про планомірну організацію продуктивних сил і вироб-ничих відносин усередині цих галузей. Така планомірність необ-хідна для підтримання процесу відтворення у загальнонаціональ-ному масштабі та забезпечення самозростання вартості кожного з функціонуючих приватних капіталів.

У другому випадку централізоване регулювання орієнтоване на ринковий механізм. Тут держава діє в двох напрямках.

Перший - часткове втручання у функціонування ринкового механізму через законодавчі акти і дії. Це стосується найбільшою мірою політики щодо конкуренції та доходів, встановлення розміру зростання цін і заробітної плати, ціноутворення, змін у