депозитами.
7. Значні кошти (80 мільярдів ра-дянських рублів) було “вивезено” в Росію після розпаду СРСР, що спричи-нилося до величезного дефіциту ресурс-ної бази та послаблення довіри до банків стратегічного інвестора — населення.
8. Запроваджені з 1993 року норми резервування почали класично та ре-ально впливати на ціну грошей.
9. Відсутність законодавчої та норма-тивної бази захисту договірних прав ко-мерційних банків (реалізація застави, розбіжності у прочитанні податковими службами законодавчих та норматив-них актів тощо) змушувала збільшувати ціну за ризик.
10.Примусова та необхідна політика капіталізації банків спричинилася до зростання ціни з метою отримання прибутків шляхом збільшення дохідності від кредитної діяльності (70% від до-ходів).
11.Значні державні фінанси (бюд-жетні та позабюджетні) концентрува-лися у нечисленній групі банків.
Для банківської системи України важливими подіями стали введення в обіг у вересні 1996 року повноцінної грошової одиниці — гривні та підго-товка до переходу з 1 січня 1998 року на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і статистичної звітності.
Саме із цього часу розпочинається конструктивна дискусія стосовно того, якими повинні бути банки — спеціа-лізованими чи універсальними і скільки їх має бути — мало чи багато.
КЛЮЧОВІ ФАКТОРИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ
Створення конкурентного середови-ща, в якому функціонували б ко-мерційні банки, є ключовим момен-том реформування та головним факто-ром у вирішенні питання щодо універ-салізації чи спеціалізації.
Спеціалізацію (як і універсалізацію) розглянемо у двох площинах:
·
як обслуговування галузей еко-номіки певними, чітко визначеними комерційними банками;
·
як вибір тими чи іншими банками напрямів фінансової діяльності (креди-тування, інвестування тощо).
Щодо галузевої спеціалізації, то в питанні вибору напряму розвитку вели-ких (колишніх п’яти державних) банків слід врахувати такі моменти:
·
необхідність скасування адмініс-тративних обмежень, інакше кажучи, вимогу вести кредитну діяльність ли-ше в галузях, де ці банки свого часу працювали; більша диверсифікація портфелів активів допомогла б стабілізувати баланси та розірвати за-лежність: слабка галузь — слабкий банк. Спеціалізація банків за галузевою ознакою небажана як із точки зору конкуренції, так і з огляду на якість портфеля активів;
·
клієнт повинен мати право вибо-ру банку та змогу відкрити в ньому розрахунковий, поточний, валютний рахунки.
Не можна диктувати комерційному банку вибір напряму діяльності — бути йому спеціалізованим чи універсальним.
Нагальною проблемою є підготовка сприятливих умов для створення інве-стиційних банків або заохочення до та-кої діяльності функціонуючих ко-мерційних банків. Для цього необхідно законодавче передбачити пільги в разі спрямування кредитів, насамперед дов-гострокових, на розвиток пріоритетних галузей економіки. Банкам варто нада-ти право брати участь у розподілі при-бутку від інвестованих програм. Одне з реальних джерел інвестування — інве-стиційні вкладення за рахунок власних спеціальних фондів банків.
Необхідно також:
1. Подбати про створення іпотечних банків, спрямовуючи головну увагу на дію інститутів права застави, власності та відповідні механізми їх реалізації. Необхідність цих установ обумовлена процесами переходу до ринкової еко-номіки. Та поки що не створено від-повідної фінансової інфраструктури (не завершено процесу розмежування влас-ності, не сформовано законодавчої ба-зи з регулювання правовідносин, по-в’язаних із володінням, користуванням, розпорядженням об’єктами власності). Треба також враховувати, що іпотеч-ний банк може існувати тільки з працю-ючою фінансово-інвестиційною струк-турою: позичково-ощадними асоціація-ми, товариствами взаємного кредиту, страховими, трастовими компаніями, довірчими товариствами — та за умови реального використання в обороті век-селя.
2. Вирішити питання щодо іпотеч-ного кредиту для населення під будів-ництво житла та придбання обладнан-ня і предметів тривалого користуван-ня, а також щодо джерела коштів для за-значеної позички. Стосовно ж застосу-вання у господарському обороті такого кредиту, то слід ураховувати ряд його специфічних рис:
· довгостроковість (на 5—10 років);
· постійність контролю за станом розмірів застави — не лише за доку-ментами, а й фактично;
· принцип обов’язковості іпотеки для будь-якого нового власника майна;
· звільнення від оподаткування тієї частини прибутку громадян, яка йде на сплату процентів за іпотекою;
· обов’язковість нотаріального офор-млення та реєстрації всіх угод, гласність іпотеки;
· Допущення повторних застав майна та землі, якщо їх цінність (вартість) не вичерпано попередніми заставами;
· Принцип пріоритетності задоволення претензій кредиторів.
3. Створити “кадастри нерухомості” та відпрацювати загальну методику оцінки майна, яке є предметом застави (іпотеки).
4. Удосконалити діяльність кредит-них спілок (КС) в Україні, а саме:
·
розробити точну схему легалізації КС, змінивши структуру формування їх коштів (фізична особа стає членом спілки, сплативши один або кілька па-йових внесків, які формують частку власного капіталу спілки, а щомісячні внески спрямовуються на окремі ра-хунки, які функціонують як строкові або ощадні; саме на ці внески нарахо-вують проценти, які не повинні опо-датковуватися);
·
розробити схему взаємодії КС із профспілками;
·
до переліку операцій, які може здійснювати КС, необхідно додати опе-рації із цінними паперами;
·
звільнити КС від сплати процентів при зарахуванні готівки на розрахун-ковий рахунок та при зворотній опе-рації;
·
розробити схему контролю за КС та визначитися з тією роллю, яку в цій системі відіграватиме Національна асоціація кредитних спілок України, встановивши конкретний порядок ве-дення бухгалтерського обліку в спілках та нормативи їх діяльності;
·
усунути суперечності у норматив-них документах стосовно діяльності КС; розпочати страхову діяльність КС тощо.
Аналогічних заходів слід ужити також щодо інших фінансових інститутів дрібного кредитування — фондів, то-вариств взаємного кредиту, ощадно-по-зичкових товариств (обласних, район-них, міських). Ці інститути, на жаль, досі ще не стали навіть предметом тео-ретичної дискусії.
Отже, банківська система України вже має свою історію. Вона не налічує ще й десяти років, але багата вельми інтенсивними процесами: українським банкам за півроку-рік випадало пройти шлях, на який аналогічні закордонні установи витрачали кілька років, а то й десятиліття. Слід також враховувати, що банківська система в нашій країні формувалася, зазнаючи впливу негатив-них чинників, які не лише не сприяли розвитку, а навпаки — гальмували його. Йдеться
