про:
1. Макроекономічні чинники, які зменшують попит на фінансові послуги:
·
кількарічну тенденцію до знижен-ня ВВП;
·
доларизацію економіки;
·
низьку купівельну спроможність фізичних осіб;
·
бартеризацію взаєморозрахунків між суб’єктами підприємницької діяль-ності.
2. Економічні чинники:
·
інфляцію, спад виробництва та спричинене ними “звуження” кола клієнтів;
·
повільний розвиток приватного сектора в економіці, а отже, й невели-ку частку приватного капіталу в бан-ках;
·
податковий прес, який із часом не тільки не слабшає, а посилюється вна-слідок розширення бази оподаткування.
3. Законодавчі та нормативні чин-ники:
·
законодавчу неврегульованість ба-гатьох напрямів роботи;
·
відсутність чітких правил роботи, викликану частими змінами законодав-чих і нормативних документів та супе-речностями в них;
·
не передбачену нормативами про-зорість балансів банків, простір для пе-регрупувань, маніпуляцій, зловживань, захаращеність банківських “вішалок” — рахунків обліку дебіторської та кре-диторської заборгованості, — що при-зводить до появи штучних балансів, які демонструють уявну ліквідність капіта-лу банку.
4. Внутрибанківські (суб’єктивні) чин-ники, які здебільшого можна кваліфіку-вати як слабкий, некомпетентний ме-неджмент:
·
невиправдані кредитні, інвести-ційні та валютні ризики;
·
запаморочення від “шалених” гро-шей, отриманих у період гіперінфляції, а відтак — надмірні витрати на рекламу, спонсорство, підтримку невиробничих програм, що дало підставу навісити на банки ярлики “жирних котів” та “дій-них корів”;
·
недооцінку фактора незалежності банківського менеджменту та перетво-рення банку на “кишеньковий” під впливом акціонерів — “метеликів”;
·
гостре прагнення “універсалізації” банку, не супроводжуване побудовою відповідної його інфраструктури;
·
відсутність збалансованої політики управління філіями;
·
примітивну кадрову політику (85% працівників не мали досвіду банківської роботи, а 90% керівників були вихід-цями з компартійної та комсомольської номенклатури);
· Пріоритетну орієнтацію на обслуговування російського капіталу, в тому числі й сумнівних програм.
ЕКСКУРС У ХХІ СТОЛІТТЯ
Тепер зупинимося на проблемах, що постануть перед банківською системою України на початку XXI століття.
Насамперед — про збільшення кон-куренції на ринку. Закінчуються часи, коли банки України були монополіста-ми на вітчизняному фінансовому рин-ку. Незабаром з’явиться багато фінан-сових посередників, які загострять кон-куренцію. По-перше, активізуються іно-земні банки, які мають більше можли-востей та інструментів. По-друге, ве-ликий вплив матимуть небанківські фінансові установи — кредитні спілки, страхові компанії, інвестиційні фонди, ті ж таки кредитно-гарантійні установи, зареєстровані у 1999 році. Виникне ряд кооперативних банків, які працювати-муть на принципах товариств взаємно-го кредиту. Всі ці структури почнуть енергійно боротися за клієнтуру.
Швидко змінюватимуться інфор-маційні технології. Сьогодні багато хто просто не усвідомлює, яких змін ми за-знаємо, як і того, що банки мусять на-лежно до них підготуватися. Про які технології можна говорити, якщо в ба-гатьох установах дотепер працюють на 386-х комп’ютерах. Не всі встигають за вимогами сучасності, оскільки бракує коштів. Упровадження нових інфор-маційних продуктів має супроводжува-тися використанням абсолютно нових кластерних рішень, тобто новітнього устаткування, а воно — недешеве. Саме швидка зміна комп’ютерних технологій і буде причиною того, що цілий ряд ус-танов не зможе витримати конкуренції або просто бути сучасним банком.
Комп'ютерна мережа Інтернет стала головним інформаційним середо-вищем для мільйонів людей усього світу. Можливості Інтернету вража-ють. Перспективи Інтернет-економіки враховують найвищі урядовці та бізнесмени. Президент України Указом від 31.07.2000р. № 928/2000 "Про за-ходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної ме-режі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні” визначив, що розвиток Інтернету в нашій країні — справа державної ваги. Тому можна сподіватися, що про-цес розвитку національного сегменту ме-режі Інтернету та зусилля щодо належного представлення в ній вітчизняних інфор-маційних ресурсів згодом отримають і за-конодавче забезпечення та фінансову підтримку. В підсумку все це сприятиме розвитку підприємництва та побудові відкритого демократичного суспільства.
За свою коротку історію Інтернету розви-нутих країнах став не менш популярним, ніж такі відкриття XX століття, як радіо і те-лебачення, і нині впливає практично на всі сфери життя. За останніми досліджен-нями Ради США з питань Інтернету рівень використання мережі зростає швид-ше, ніж прогнозувалося найоптимістичнішими аналітиками. Якщо 7 років тому в світі було близько 90 тисяч користу-вачів Інтернету, то в 1999 р. — 171 млн., а в березні 2000 р. — 304 млн. Рада про-гнозує, що в 2005 р. кількість користувачів мережі перевищить 1 млрд., із них майже 700 млн. налічуватиметься за межами Північної Америки. Інтернет стає багатокультурним, багатомовним та багатополюсним середовищем. І місце кожної нації в мережі взагалі та у сфері електронного бізнесу зокрема визначатиметься тісною співпрацею держави, громадськості, нау-ки та, звичайно, бізнесових кіл, передусім банківської сфери. Очевидно, що в умовах України бізнесові кола представлятиме банківська сфера, яка є найбільш підгото-вленою з числа зацікавлених.
Нині очевидно, що лідерами Інтернет-ринку є американські компанії та банки. У зв'язку з цим варто наголосити на думці західних експертів, котрі одну з важливих причин відставання європейських ком-паній вбачають саме в недостатній увазі їх вищого менеджменту до своєчасного застосування сучасних і н форма ці й них тех-нологій.
Жорсткішим стане регулювання банківської системи. Коли банки пе-рейдуть у режим щоденного контролю, доведеться звикати до постійної при-сутності державного регулюючого орга-ну. Лояльність, яку Національний банк донині виявляє щодо комерційних банків, краще було б залишити в мину-лому столітті. А вони в свою чергу ма-ють усвідомити, що постійна при-сутність НБУ в їхній діяльності — це не-обхідність.
В Україну дуже швидко приходять нові банківські послуги. Попри крихіт-ний розмір цього сегмента ринку за якихось рік-два клієнти вже не визна-ватимуть банків, у арсеналі яких бракує нових технологій. Сьогодні ними займа-ються 10—15 банків. Крапля в морі! Решті двомстам потім важко буде надо-лужувати прогаяне.
Проблемою номер один є обєднання банків. Хочуть вони цього чи ні, цей абсолютно нормальний, більше того, просто необхідний процес триватиме. Навіть у здорових американських, європейських, японських банківських системах відбувається злиття банків.
