при вирішенні питань такого роду.
Щодо непроцентних доходів, то в цей період основну роль відіграли комісійні доходи за операціями з клієнтами. Слід активізувати роботу щодо отримання комісійних доходів за операціями з іншими банками і торговельними операціями.
Щодо процентних витрат, то тут переважали процентні вирати за коштами фізичних осіб. Серед непроцентних витрат переважали інші небанківські операційні витрати, а саме витрати на утримання персоналу.
1 - Л% = 1 - В%/Д = 1 - 9776,61 / 129192,40 = 0,92 [за даними додатку 12].
Цей показник свідчить, що валова маржа сильно впливає на прибутковість банку. Це свідчить про великий рух коштів на рахунках фізичних осіб, що загалом для банку не є дуже добре.
1 - Лін = 1 - Він/Д = 1 - (15,36 + 49457,45) / 129192,40 = 0,62
Досить високе значення цього показника свідчить про великий вплив непроцентних витрат, а саме витрат на утримання персоналу, на рентабельність банку. Слід уважно вивчати ці витрати і їхню адекватність.
Управління рівнем ліквідності банку потребує негайного прийняття рішень, які мають довгостроковий вплив на прибутковість фінвнсової установи. При цьому одним із основних напрямів фінансового управління є менеджмент грошової позиції банку, спрямований на підтримання необхідного рівня обовязкових резервів.
Грошова позиція банку - це співвідношення суми коштів на кореспондентському рахунку (Ккр) та у касі (К) до його сукупних активів(А).
Проблема надлишку або дефіциту резервів випливає із проблеми прибутковості або ліквідності банку і є обумовлена тим, що застосовуваний у нас нормативний показник ліквідності обернено пропорційний рентабельності банку.
Оптимальне управління фінансовою стійкістю АКБ УСБ, на нашу думку, грунтується на підтримці певного рівня рентабельності при регулюванні грошової позиції банку в широкому діапазоні.
Отже, з точки зору грошової позиції банку, для оптимізації його прибутковості і ліквідності слід визначит параметри рентабельності та обсягу коштів, які необхідно резервувати відповідно до вимог законодавства або спрямувати на фінансування того чи іншого виду активів з метою поліпшення доходності і зменшення ризиків. Тобто необхідним є визначення оптимальної структури портфеля активів, а також джерел його формування, в тому числі - обовязкових та страхових резервів. При цьому. Визначаючи джерела коштів, які будуть використовуватися для формування обовязкових резервів, керівництво банку повинно, на нашу думку, враховувати такі аспекти своїх потреб у ліквідних коштах:
·
термінові потреби банку в ліквідних коштах обумовлюють вибір позикових резервних коштів у центральному банку;
·
тривалі потреби банку у ліквідних коштах можуть бути покриті за рахунок продажу активів чи довгострокових позик;
·
доступ банку до ринку ліквідних коштів обмежений тими можливостями, які можна швидко реалізувати;
·
взаємозвязок очікуваних процентних ставок та кривої процентних доходів обумовлює, наприклад, зниження очікуваних процентних ставок за недорогими короткостроковими позиками ліквідних коштів та за кредитуванням будь-яких отриманих коштів за вищими довгостроковими процентнтми ставками за умови зростаючої кривої процентних доходів (застосування подібної стратегії створює додатковий ризик, повязаний із зміною процентних ставок);
·
дослідження і прогнозування перспектив грошово-кредитної полдітики НБУ для визначення напрямів змін умов кредитування та процентних ставок на фінансових ринках;
·
використання можливостей стахування та деяких механізмів хеджування ризиків (наприклад, фінансових фючерних угод, опціонних контрактів тощо) для того, щоб уникнути невизначеності процентної вартості позикових джерел ліквідних коштів;
·
обмеження деяких джерел ліквідних коштів регулюючими вимогами НБУ.
Об’єктивну оцінку фінансової стійкості банку, на наш погляд, можна зробити лише на основі аналізу розміщення залучених засобів, здатності активів приносити доходи і підтримувати ліквідність.Відношення ж обсягу позичкових засобів до власного капіталу характеризує інший бік діяльності банку - рівень його активності в акумуляції тимчасово вільних засобів, що є для банку основним джерелом його кредитної й інвестиційної діяльності.Оптимальний обсяг залучених банком ресурсів визначається безпекою і доходністю їх розміщення, рівень яких через норматив достатності капіталу контролюється зваженими (з урахуванням ризику) активами. При зниженні якості кредитів та інших активів, що обертаються на ринку, банк змушений обмежувати приплив депозитів до рівня, адекватного їх реальній ефективності.
Комплексний аналіз ролі банківського капіталу охоплює і питання оцінки його рентабельності. Ключовим показником, що дістав у світовій практиці назву ROE, є відношення чистого (після оподаткування) прибутку банку до власного (акціонерного) капіталу. Одержаний коефіцієнт у розкладеному на частини вигладі виражає собою результат множення показника прибутковості сукупних активів (ROA) на мультиплікатор капіталу банку, тобто:
чистий прибуток (доходи - витрати - податки) / власний капітал =
= чистий прибуток/сукупні активи * сукупні активи/власний капітал
Показник ROE відображає фундаментальну залежність між прибутковістю й ризиковістю, він найчутливіший до джерел формування ресурсів банку і залежить від того, яких засобів банк використовує в обороті більше - власних чи позичкових. Навіть банк із низькою нормою одержання прибутку з активів може досягти високої рентабельності власних засобів за рахунок зростання мультиплікатора капіталу, гранична величина якого визначається керівними менеджерами банку. Розбивка показника ROE на його складові - це прийом, який дає широкий вибір напрямів для аналізу обсягу й вартості припливу фінансових засобів, активів, які приносять доходи, витрат на утримання апарату управління та інших затрат, що впливають на обсяг і норму прибутку - головних факторів фінансової стійкості Укрсоцбанку й збільшення його капіталу.
Всі вищеназвані показники характеризують той чи інший аспект прибутковості банку. Якщо показник ROA характеризує професійність нашого менеджера, то ROE допомагає виміряти доходність для акціонерів банку, або визначає розмір чистого прибутку, що його отримають акціонери від інвестованого капіталу. Або, іншими словами, це ризик, на який йдуть акціонери у сподіванні отримати очікуваний рівень прибутку.
ТРЕТІЙ РОЗДІЛ
Напрямки роботи НБУ і