,

де: Т - період, на який видані позички.

Рівень процентних ставок по банківських позичках визначається відповідно до коливань грошового ринку: змінами співвідношення пропозиції грошей і попиту на гроші. Проте особливість тут у визначенні рівня процентної ставки в умовах, коли попит і пропозиція на грошовому ринку взаємно покривають один одного. Ціна видаємого комерційним банком кредиту при цьому відбиває рівень базової процентної ставки і розмір процентної маржі.

Базова процентна ставка складається відповідно до рівня відсотків, що сплачуються комерційним банком по пасивних операціях. Загальна базова процентна ставка (БПСо) визначається по всьому колу операцій відповідно до формули:

,

де: ПСпо, - процентні ставки по відповідних видах пасивів.

Загальна базова процентна ставка має аналітичне призначення і використовується для оцінки пакету кредитних пропозицій. При вирішенні питання про видачу конкретних позичок варто застосовувати показник «базова ціна кредиту» (БЦк). Він встановлюється з урахуванням тимчасового чинника - періоду користування позичкою (Т):

,

Наприклад, підприємство просить у банку кредит у сумі 12 тис. грн. на термін до 4 років. Погашення кредиту здійснюється починаючи з другого року. щокварталу, рівними частками: термін погашення - останній робочий день кварталу. Якщо за ресурси сплачується (умовно) у перший рік 8 %, другий і третій рік - 10, четвертий рік - 12 %, те базова ціна кредиту складе:

.

Для одержання реальної ціни кредиту до його базової ціни додається розмір маржі. У основі числення її розміру лежить мінімально необхідний обсяг прибутку (НОД). Він розраховується відповідно до суми витрат банку (ИБ) і необхідного прибутку (П). Витрати включають витрати на здійснення діяльності банку: плату за кредитні ресурси, оплату праці робітників, орендну плату, витрати по амортизації будівель і устаткування, охороні, господарсько-операційні та ін. При визначенні їхнього обсягу не потрібно використання особливої методики.

В основі методики числення суми прибутку лежить розмір прибутку, що припадає на власний капітал банку; при організації банку в акціонерній формі - дивіденду. Його рівень не може бути нижче базової процентної ставки по пасивних операціях, оскільки в даному випадку ринкова вартість випущених банком цінних паперів буде нижче номінальної. Таке знецінення основного капіталу підриває ділову репутацію банку і сприймається як погіршення по загальній ліквідності. При встановленні норми прибутку на власний капітал необхідно враховувати рівень прибутку, виплачуваного по привілейованих акціях. Добуток середньої норми прибутковості на розмір власного капіталу дозволяє визначити масу прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів (МПд). Вона є основою для обрахунку загальної суми необхідного прибутку. Для цього до маси прибутку, використовуваної на виплату дивідендів, варто додати:

У цьому зв'язку мінімально необхідний обсяг прибутку банку обчислюється по формулі:

НОД = ИБ + МПд + РФ + Пл + ФЭС.

Для визначення розміру процентної маржї обчислений розмір прибутку варто віднести до обсягу кредитних вкладень:

Видача позичок клієнтам здійснюється з врахуванням базової ціни необхідного кредиту і процентної маржі (ПМ). Наприклад, якщо розрахована відповідно до формул маржа виразиться в 3,3 %, то реальна ціна кредиту, базова ціна якого була обчислена вище, в розмірі 9,3 %, складе 12,6 %. Відповідно до ринкової кон'юнктури фактична ціна кредиту може бути вище або нижче обчисленої банком реальної ціни. У останньому випадку комерційний банк змушений почати додаткові заходи по управлінню ліквідністю: вишукати резерви зниження витрат, перебудувати структуру пасивних операцій, збільшити объем кредитних вкладень, що дозволяє забезпечити достатній рівень загальної ліквідності в умовах стягування знижених процентних ставок по активних операціях.

1.2. Коефіцієнти ліквідності

Для визначення ліквідності банку пропонується використовувати коефіцієнти. Один основний - коефіцієнт миттєвої ліквідності. І два допоміжних - коефіцієнти ліквідності по термінових зобов'язаннях і генеральний коефіцієнт ліквідності по термінових зобов'язаннях. Допоміжні коефіцієнти розраховуються у випадку, якщо показники банку по надійності близькі до граничних значень. Допоміжні коефіцієнти дозволяють оцінити можливість повернення вкладених коштів у випадку призупинення банком проведення операцій на фінансовому ринку. У розрахунках використовуються такі групи активу і пасиву балансу:

по активу:

по пасиву:

Коефіцієнт миттєвої ліквідності (kмл) показує спроможність банку погасити зобов'язання до запитання, протягом одного-двох банківських днів. Ймовірність пред'явлення всіх зобов'язань до запитання банку одночасно не дуже велика. Проте, якщо банк починає відчувати затруднення у своїй роботі, вилучення клієнтами коштів із розрахункових і поточних рахунків може прийняти лавинообразний характер. У цьому випадку нездатність банку оперативно розплатитися за цим видом зобов'язань може призвести до наростання збоїв у його роботі.

kмл = ЛА/ОВ100%.

Якщо отриманий результат вище 100%, то навіть при знятті всіх коштів, розташованих на рахунках до запитання, банк справиться з виконанням своїх зобов'язань, зберігши свою платоспроможність.

Цей коефіцієнт дозволяє клієнтам банку судити про те, як швидко банк може здійснити платежі по їхніх платіжних дорученнях. І, таким чином, представляє великий інтерес для потенційних клієнтів, що цікавляться умовами розрахунково-касового обслуговування в банку. За даною методикою коефіцієнт миттєвої ліквідності kмл, що перевищує 30% (по інших методиках - не менше 40%), спроможний гарантувати своєчасність здійснення банком платежів по поточних зобов'язаннях. Допустимим є 70%. Критичне значення - 30%.

Коефіцієнт ліквідності по термінових зобов'язаннях. Цей коефіцієнт показує, яка частина термінових зобов'язань гарантовано може бути погашена у випадку призупинення банком проведення операцій.

kлсо = (ЛА - ОВ)/Ср100%.

Як правило, до моменту пред'явлення даних зобов'язань банку до оплати, у випадку припинення останнім проведення операцій, йому вже будуть пред'явлені зобов'язання