Ч І все ж, незважаючи на вкрай несприят-ливі економічні, правові та організаційні умови, Україна має ряд сприятливих фак-торів для залучення іноземного капіталу. Це — привабливе географічне положен-ня, освічена й дешева робоча сила, несфор-мований ринок товарів і незадоволений споживчий попит, дешева сировина, наяв-ність державних структур, які займаються питаннями інвестицій. ^

З метою сприяння припливу іноземного капіталу в Україну у грудні 1993 р. було прийнято Державну програму заохочення інвестицій. Але належним чином вона не спрацювала внаслідок своєї «всеосяжності»: як пріоритети до неї було включено весь народногосподарський комплекс. Негатив-ною рисою програми е й те, що в ній про-

понується за допомогою інвестицій стиму-лювати великі державні підприємства. Та-ким чином, інвестиційний потік як одна з підойм сприяння виходу економіки з кри-зи буде спрямований знову ж таки у дер-жавний сектор. При цьому українське при-ватне підприємництво й надалі залишаємся поза увагою.

Оскільки інвестиційний клімат в Увраїиі й так є надзвичайно несприятливим, то буде доцільним на етапі кризового стану української економіки не позбавля-ти іноземних інвесторів різноманітних пільг. Необхідно також створити ліберальний ре-жим приймання іноземних інвестицій, який включатиме мінімізацію їх вхідного конт-ролю, недопущення обмежень щодо частки іноземних інвестицій у підприємст-вах. На етапі ж стабілізації економіки, а тим більше — на етапі інтенсивного розвит-ку країни, доцільно буде зменшити або взагалі скасувати пільги, кадаваш інозем-ному капіталові та підприємствам з інозем-ними інвестиціями порівняно з підприєм-ствами з суто національним капіталом. Збе-реження пільг можливе лише у вибраних галузях чи видах виробництва, якщо воно необхідне для забезпечення високої міри конкурентоспроможності експорту.

'Користь іноземних інвестицій для пере-будови економіки є загальновизнаною у більшості країн світу. В Україні поки що ні в уряді, ні Б законодавчих органах, ні в суспільстві в цілому немає належного розу-міння ролі цих фінансових операцій для розвитку економіки. Віриться, що воно ско-ро прийде, й наша держава посяде гід-не місце серед розвинутих країн світу.

Т. КИЗИМА (Тернопіль).

9.2. СПІЛЬНІ ПІДПРИЄМСТВА

У МІЖНАРОДНОМУ БІЗНЕСІ -і-

Різноманітність типів, видів і форм міжнародної підприємниць-кої діяльності зумовлена об'єктивними процесами інтернаціоналізації окремих суб'єктів господарювання та національної економіки в ціло-му. За масштабами й ефективністю впливу на міжнародний бізнес передовсім варто виокремити спільне підприємництво, а в ньому — міжнародні спільні підприємства. ' *

Міжнародне спільне підприємство (МСП) є формою співро-бітництва з поєднанням зусиль різнонзціональних партнерів стосов-но інвестування, управління, виробництва продукції (надання по-слуг, торгівлі тощо), розподілу підприємницьких доходів і ризиків. При цьому важливо усвідомити, що МСП одночасно виступає: 1) як форма міжнародного бізнесу і специфічний його суб'єкт; 2) спосіб виходу на зарубіжний ринок; 3) різновид прямого іноземного інвес-тування; 4) одна з нових форм господарювання для країн з економі-кою, що активно трансформується на ринкових засадах.

Мотивація, процедура і етапи створення

Мотиваційний механізм створення МСП формується на макро-рівні (через відповідну стратегічну орієнтацію країн базування та країн, що приймають) і мікрорівні (мотивація безпосередніх партнерів).

Для країн базування, що ними традиційно є промислове розви-нуті країни, вирішальним макроекономічним чинником експортної орієнтації підприємницького капіталу є передовсім баланс імпорту й експорту інвестиційних ресурсів.

Його формування і фактичний стан визначаються певними по-літико-, ресурсне- та загальноекономічними чинниками, до яких можна віднести: стабільність політичної системи, ступінь втручання уряду в економіку, наявність природних ресурсів і географічне по-ложення, рівень інфляції та конвертованість валюти, стан платіжного балансу, розвиненість фондового ринку (ринку капіталів), система оподаткування тощо.

Для країни, що приймає, привабливість МСП зумовлена тим, що вони:*

збільшують матеріальні та фінансові ресурси, виробничі потужності;*

сприяють розвитку національної науково-дослідної бази, поширенню передової технології й управлінського досвіду, \ підвищенню кваліфікації керівних кадрів і спеціалістів-менеджерів; І*

стимулюють конкуренцію і зв'язані з нею позитивні явища (під- ; рив позицій місцевих монополій, підвищення якості імпортозамінної продукції та зниження цін на неї);*

нарощують експортні надходження у вигляді податків на *

Прибутки СПІЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ. ;

Основними мотивами формування й функціонування спільних підприємств як стратегії виходу на зарубіжний ринок можуть бути визнані такі:

° зниження питомих інвестиційних ресурсів і підприємницького ризику при створенні і використанні нових потужностей;

а розширення діючих виробничих потужностей;

° реалізація переваг меншої вартості факторів виробництва і насамперед збереження ресурсів;

п можливість уникнення сезонної нестабільності виробництва і пристосування до процесу скорочення життєвого циклу продукції;

п підвищення ефективності маркетингу і започаткування нових каналів торгівлі;

п проникнення на конкретний територіальний ринок і набуття управлінського досвіду на нових ринках.

Мотивація безпосередніх партнерів формується внаслідок узгод-ження їхніх інтересів — виробничо-економічних, маркетингових, екологічних, престижних та особистих. Очевидною передовсім є виробничо-економічна і маркетингова мотивації партнерів. Варто враховувати також інші (мало декларовані та рідко досліджувані) мотиви: екологічні, коли розв'язуються нагальні завдання виведення з експлуатації екологічно брудних (небезпечних для здоров'я людей і довкілля) виробництв; пропагандистські престижні, що притаманні діяльності великих корпорацій (компаній, фірм) за кордоном і міжнародному бізнесу в окремих невиробничих сферах (туризм, сервіс); особисті (персональні), коли спільні підприємства засновуються партнерами однієї національності або на родинних

засадах.

Процес створення спільних підприємств базується на чинному законодавстві України, відображає логіку і порядок аналітию-органі-заційних робіт (процедур), охоплює узгоджені у часі етапи (рис. 9.3).

Після прийняття ухвали про заснування міжнародного спільного підприємства звичайно насамиеред^точнюють (вибирають) сферу його діяльності. При цьому треба орієнтуватись на потенційну можливість спільного підприємства задовольнити потреби ринку в певній продукції належної якості. Оцінка вітчизняного (українського) партнера здійснюється за сукупністю показників, що характеризу-ють: 1) рівень якості продукції та