Розрізняють чотири види акцій: іменні, на пред'явника,привілейовані та прості. При продажу іменних акцій до книги реєстрації вносять відомості про кожну таку акцію ( зокрема про власника і час придбання акцій ), а також про їхню кількість у кожного акціонера. Ці акції переважно випускають великим номіналом.

При реєстрації акцій на пред'явника до книги вносять лише відомості про їх загальну кількість.Акції на пред'явника випускають малими купюрами.

За розміром оптимального дивіденду акції поділяють на привілейовані та прості. На привілейовані акції дивіденди виплачують у формі стабільного, заздалегідь фіксованого відсотка незалежно від поточного прибутку компанії. Тому після задоволення прав власників облігацій дивіденди виплачуються на привілейовані акції, а в разі ліквідації акціонерного товариства їх власникам повертають вкладені в акції кошти за їх номінальною ціною.

На прості акції виплачують дивіденди залежно від величини прибутку акціонерного товариства в поточному році. Тому із зростанням прибутків власники основної кількості таких акцій отримують великі прибутки. Але власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні акціонерним товариством. Прості акції набули поширення серед населення розвинутих країн. Так, у Швеції тримачем акцій є кожен другий, а продаж акцій працівникам на пільгових умовах практикують 50% усіх відкритих акціонерних товариств.

Формально кожний власник акцій є співвласником акціонерного товариства і має право на прийняття рішень.Насправді лише володіння певною кількістю акцій робить їх власника співвласником акціонерної компанії.Для цього слід мати таку кількість акцій у власній компанії,дивіденди на які становили б не менше 7-10% щорічної заробітної плати найманого працівника.Так,з понад 3 млн акціонерів американської корпорації АТТ половина володіє менш як 5 акціями кожний.

Щодо прийняття рішень акції поділяють на «одноголосі», «багатоголосі» та «безголосі».Серед населення розповсюджуються переважно «одноголосі», а керівництво акціонерними компаніями зосереджується в руках власників крупних пакетів акцій. За визнанням американського економіста Дж. Гелбрейта, права переважної більшості акціонерів ігноруються як практично неіснуючі.

Власники звичайних акцій найбільше ризикують у разі погіршення економічної кон'юктури чи банкрутства компанії.За втрату акціонерами акцій внаслідок їх знецінення держава жодної відповідальності не несе.

В Україні власниками приватизаційних сертифікатів стали майже 40 млн осіб, але кількість акціонерів становить майже 15 млн. Проте переважна більшість їх не стали реальними співвласниками, залишаючись суто формальними власниками.

Оскільки «голосуючі» акції дають право щорічно обирати президента акціонерної компанії, раду директорів, то наприкінці XIX – на початку

XX ст. для того,щоб вирішення цього питання залежало від однієї особи,треба було зосередити в одних руках 51% загальної кількості акцій, тобто контрольний пакет акцій. Із збільшенням кількості акціонерів по всій країні та зростанням могутності акціонерним компаній для придбання контрольного пакета акцій потрібна була все менша їх частинка.Нині у розвинутих країнах світу для цього достатньо зосередити в одних руках до 5% загальної кількості акцій.Контрольним пакетом акцій переважно володіє вузьке коло найбагатших осіб або фінансових інститутів – комерційних банків , страхових компаній тощо.За його допомогою встановлюється багатоступінчаста система залежності та контролю однієї могутньої компанії над іншими меншими компаніями ,або «система участі». Наприклад, «Дженерал моторз» таким чином контролює понад 40 дочірніх компаній (компанії, що стали залежними від наймогутніших компаній ,які придбали їх контрольні пакети акцій). «Система участі» є важливим методом пануванням фінансової олігархії.

Суперечності акціонерних компаній. В Україні та інших державах колишнього СРСР відбуваються процеси роздержавлення і приватизації економіки. Основним засобом їх здійснення є перетворення державних підприємств на акціонерні компанії.Так, у 1998 р. майже 40 тис. середніх та крупних підприємств стали акціонерними компаніями.

У побудові регульованої ринкової економіки в Україні акціонерна власність може відіграти важливу роль.

Позитивними рисами розвитку акціонерної власності є:

1. значне розширення джерела нагромадження за рахунок вкладів у різних фінансово-кредитних інститутах.Здавалося б, ці кошти держава могла б так само успішно використати на потреби населення, як і акціонерну форму нагромадження.Проте в ощадних банках використання вкладів повністю ізольоване від вкладників – робітників, службовців, працівників села, а в акціонерних товариствах така ізоляція значною мірою усувається;

2. сприяння демократизації управління підприємствами, створенню їх матеріально-технічної бази. У різних галузах промисловості, сільського господарства акціонерне підприємництво сприятиме посиленню заінтерисованості трудящих у використанні придбаних факторів виробництва, поліпшенню використання робочого часу, функціонуванню живої праці, зростанню творчої ініціативи робітників і службовців ,їх залученню до управління виробництвом, демократизації відносин власності на підприємстві.Це допоможе подолати відчуженість працівників від засобів виробництва та виробленого продукту,від економічної ,а отже й від політичної влади;

3. значне зменшення диспропорції в економіці: між попитом і пропозицією, між першими і другими підрозділами (групою «А» і групою «Б» тощо). Ця мета буде досягнута за допомогою акумулювання значної частини трудових заощаджень населення, швидкого будівництва на ці кошти підприємств,що випускатимуть гостродефіцитні товари (легкові автомобілі, малогабаритні трактори ,вантажівки, відеотехніку тощо), надання цих товарів акціонерам, які вкладають свої гроші за цільовим призначенням.Частину устаткування для нових заводів можуть виробляти підприємства-акціонери;

4. ефективне регулювання кількості грошей.Продаючи акції, держава зменшує кількість грошей, а скуповуючи, збільшує її.Поширення акціонерної форми власності також сприятиме розвитку товарно-грошових відносин,впровадженню госпрозрахунку, самоокупності, самофінансування,самоуправління;

5. поліпшення якості функціонування та розвитку техніко-економічних відносин, тобто відносин спеціалізації,кооперування,концентрації, виробництва тощо.Цієї мети буде досягнуто як через продаж акцій підприємствам-суміжникам, так і через посилення контролю трудящих за якістю комплектуючих деталей;

6. сприяння раціоналізації процесу управління підприємством вищими організаціями.Зокрема, право міністерств і відомствбути пайовиками акціонерних підприємств послабить відомчу монополію, зробить їх більш заінтерисованими в активному ррозвитку підприємтв і