часу на розробку стратегії маркетингу цін, рекламу, стимулювання збуту тощо.
Однак сказати, що в умовах чистої конкуренції підприємство не має жодних проблем зі збутом продукції, було б неправильно. Воно має уважно вивчати попит, можливі його коливання.
Є ще одна проблема: пристосування виробника до цін. В умовах чистої конкуренції виробник добре знає, що ціна не залежить від обсягу його виробництва. Пропонувати вищу ціну марно, зменшувати ціну означає зменшувати прибуток. Проте виробникові відомо, що однакова ринкова ціна означає досягнення таких витрат виробництва, які б забезпечували норму прибутку не нижчу, ніж у конкурентів. Це змушує виробників вивчати і реалізувати перспективні шляхи розвитку виробництва.
Монополістична конкуренція. Як і чиста конкуренція, цей її вид охоплює багатьох виробників і продавців. Однак купівля і продаж вже не здійснюються за єдиною ринковою ціною, а коливання цін досить значне. як уже зазначалося, таку конкуренцію вважають недосконалою.
Недосконала конкуренція означає, що виробник має можливість спливати на встановлення ціни. Тут виникають різні ситуації. Найсприятливішою з них є така, коли існує багато товаровиробників з виробництва будь – якого товару, що задовольняє певну потребу, припустімо, зубної пасти. При її виробництві існують різні витрати праці, великий асортимент, неоднакова якість, упаковка тощо. За таких умов товаровиробник може призначити ціну на свій това, орієнтуючись на ціни і попит, що встановилися на ринку.
Споживач при такій конкуренції має можливість широкого вибору. Тут потрібен певний контроль, наприклад за відповідністю реклами та фактичної якості товарів.
Олігополістична конкуренція. Слово “олігос” у перекладі з грецької означає “мало”. Товари виробляють небагато виробників. Є певні відміності в якості продукції або деяких будівельних матеріалів, металів тощо. Тут вже необхідна реклама і певний контроль за цінами.
Невелика кількість продавців пояснюється тим, що новим виробникам важко включитися до цієї галузі виробництва. Як правило, це пов’язано з обмеженістю ресурсів. Їм також важко знайти ринки збуту, адже попит на цей товар уже насичений.
Кожний продавець має чітко реагувати на стратегію та дії конкурентів. Якщо будь – який з них знизить ціни, покупці, звичайно, віддають перевагу його продукції. Інші конкуренти мусять негайно вжити відповідних заходів: або знижувати ціни, або використовувати нецінові методи (наприклад, впроваджувати додаткові послуги для покупців).
Особлива ситуація виникає при повній монополії. Припустімо, в країні є лише одне підприємство, що виробляє єдиний продукт або надає послуги за відсутності будь – яких замінників. Реклама в цьому разі не має на меті суперництва (адже конкурентів немає). Її характер суто інформаційний і надаватися вона може безпосередньо на підприємстві або в спеціальних довідкових виданнях. В умовах монополії потрібний жорсткий контроль за цінами Див.: Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. Навч. посіб. – Київ: Вища школа – 1998. С. 224 - 226
.
Методи конкурентної боротьби – це передусім поліпшення якості товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, надання гарантій і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо. Водночас використовуються й такі “мирні” методи обмеження конкуренції, як укладення концернами таємних угод про єдину політику Див.: Основи економічної теорії. Під ред. Мочерного С.В. Київ, Видавничий центр «Академія» - 1997. С. 183
.
Методи цінової конкуренції. Цінова конкуренція означає, що головними методами боротьби конкурентів є ціна. ЇЇ використання грунтується на різноманітних методах і способах. У такій боротьбі перемагає той, хто домагається нижчої, ніж ринкова ціна вартості своєї продукції. Це по суті боротьба зе скорочення витрат виробництва завдяки використанню досягнень науково – технічного прогресу, наукової організації праці, підвищення її продуктивності.
На конкурентному ринку нездатність деяких підприємців використовувати власне економічну технологію виробництва в кінцевому підсумку означає усунення їх конкурентами, які використовують ефективніші методи виробництва і мають можливості дещо знизити ціни, що приваблює покупців, сприяє швидкій реалізації товару, а отже, прискорює оборот капіталу.
Слід також мати на увазі, що деяке зниження цін зберігає для виробника норму прибутку за рахунок низьких витрат виробництва. Таке зниження цін слід відрізняти від зниження цін нижче за собівартість, що є вже методом нечесної конкуренції.
Методи нецінової конкуренції. У ринковій економіці існує ще нецінова конкуренція. Вона застосовує такі способи.
1.
Поліпшення якості продукції. Відомо, що одна продукція може мати різну якість на різних підприємствах. Причиною цього є в основному порушення технології виробництва. Крім технологічної дисципліни, тут можливе використання технічних новинок, які становлять комерційну таємницю.
2.
Використання реклами. Усі рекламні заходи розраховані на те, щоб привернути увагу покупців, надати їм відповідну інформацію про споживчі властивості товару, спонукати споживача зробити покупку, нагадати споживачеві про існування того чи іншого товару.
Реклама формує уявлення про особливості якості товару, хоча його споживна вартість при цьому часто залишається без змін. У рекламі акцентується увага на торговельних знаках і фірмових клеймах.
3.
Умови, що пов’язані з продажем товару. Фірма зоборв’язується здійснювати ремонт виробу, надавати запасні частини, проводити безоплатні консультації щодо використання свого товару.
Нечесна конкуренція. Нечесна конкуренція – це діяльність господарського суб’єкта, що спрямована на одержання комерційної вигоди і забезпечення домінуючого становища на ринку, обманом споживачів, партнерів, інших господарських суб’єктів і державних органів. Методи здійснення нечесної конкуренції такі.
По – перше, дезінформація з боку виробника споживачів – покупців і господарських суб’єктів про товар і послуги. Вона виявляється в неправильних відомостях про споживчі властивості товару: клас, сорт, якість виготовлення.
По – друге, використання товарного знаку, фірмового найменування або маркування товару без дозволу господарського суб’єкта, на ім’я якого вони зареєстровані. Як правило,