.

Податкові фінанси в демократичному середовищі:

Податок Кларка та його орієнтація

Податки супроводжують всю історію людської цивілізації, беручи свої витоки з найдавніших часів. Податки завжди були найбільш відомою і зрозумілою фінансовою категорією для широких верств населення. Мешканці провінцій стародавнього Риму могли нічого не знати про римську казну – фіск, але вони добре знали, що таке податки. Французький селянин ХV-XVII ст. мав дуже нечітке уявлення про видатки на утримання королівського двору з його розкішшю, банани, полюванням, але він відчував тягар королівських податків. Американський або англійський робітник міг не розумітися в складній системі державного кредиту, але він знав, що кожна щотижнева заробітна плата значно скорочується після сплати прямих податків, а ціни на товари масового вжитку зростають унаслідок підвищення непрямих податків.

Минуло декілька століть, знадобилася робота багатьох поколінь мислителів суспільних і державних діячів перш ніж світові нації на масовому рівні прийшли до цивілізованої думки про благотворну необхідність свідомо виділити частину доходів державі як безособовій інстанції і без точного розрахунку вигоди на основі лише досить абстрактного уявлення про благо державної діяльності.

В теорії підвищення загальної цивілізованості й фінансової культури суспільства відповідало поширення концепції «фіксального контракту» як форми співробітництва громадян і державних структур на ідейній основі суспільного договору». Таким чином, за теоретичною схемою обміну державних послуг на податки, хоч і не завжди добровільною і справедливою, склалася концепція фіксального обміну, що логічно опиралася на фундаментальний закон ринкової економіки про можливість безоплатних благ.

Податок, сплачений на основі свідомого індивідуального вибору і власної оцінки характеру державної діяльності виборцем-податкоплатником, одержав назву «податку Кларка», за іменем американського економіста Едварда Кларка, котрий теоретизував цей «незвичайний податковий механізм».

Податок Кларка пояснює ефект залежності добробуту податкоплатників як від власної поведінки, так і від поведінки інших.

Взаємозв’язок між суспільним вибором і державними фінансами повною мірою реалізується лише в умовах свідомої і масової участі громадян-платників у діяльності у діяльності державних інститутів. У світі концепції Кларка, демократія – не лише свобода думки й законослухняної діяльності, але й обтяжливий фіксальний обов’язок свідомо оплачувати свободу. Причому, на відміну від сфери політики, де демократії в розпорядженні відповідального уряду перетворюється в могутню продуктивну силу. Якщо політичні органи управління сучасною державою побудовані за принципом представницької демократії, то в сфері оподаткування діє пряма демократія як суспільна згода оплачувати фінансову вартість прав і свобод, усіх благ цивілізованого існування.

За концепцією Кларка, на місце податкоплатників як вилучених жертв фіксальної мізантропії приходить платники – валентери, взаємодіючі з фіском на взаємодії особистої філантропії. Податок кларка – не стільки інструмент штучного, зовнішнього регулювання поведінки платників, оскільки фіскальна ознака їх волі до самоорганізації в демократичному суспільстві, це свого роду форма самооподаткування. Ідея Кларка розраховану на зрілу демократію, де й без надмірного офіційного контролю з боку держави суспільству не загрожує зниження податкової свідомості громадян до критичного рівня. За Кларком, в ідеальних умовах повної демократії та абсолютного досконалого громадянського суспільства податкова система повинна діяти в режимі добровільного самооподаткування.

Податок Кларка порівняно мало поширена тема податкової теорії, згадування не в усіх наукових трактатах і підручниках. З часів Адама Смітта приймалось за аксіому, що найкращим податком є той, який найбільш зручний при сплаті та матеріально й суб’єктивно найменш обтяжливий для платника. Проте, в контексті концепції Кларка ці, здавалося б, незаперечні аргументи стають менш переконливими, оскільки мінімізація податкового тягаря неминуче спричиняє і зниження рівня задоволення суспільних потреб. Демократичному суспільству необхідно самому знаходити рівновагу між вигодами й тяготами оподаткування, свідомо брати на себе утримання власної держави. Саме цей момент є досить актуальним для відчуженої економіки, що й зумовлює інтерес до концепції Кларка.