Прибуток е основним внутрішнім джерелом формування фінансових ресурсів підприємства, що забезпечують його розвиток. В системі внутрішніх джерел формування цих ресурсів прибутку належить сильна роль. Чим вищий рівень генерування прибутку підприємства, тим менша його потреба в залученні фінансових засобів із зовнішніх джерел і при інших рівних умовах - тим вище рівень самофінансування його розвитку, забезпечення реалізації стратегічних цілей цього розвитку, підвищення конкурентної позиції підприємства на ринку. При цьому прибуток е постійно відтворювальним джерелом та його відтворення в умовах успішного господарювання здійснюється на розширеній основі.

Прибуток е головним джерелом зростання ринкової вартості підприємства. Здатність самозростання вартості капіталу забезпечується шляхом капіталізації частини прибутку, тобто його спрямування на приріст активів фірми. Чим вище сума та рівень капіталізації отриманого прибутку, тим в більшому ступені зростає вартість його часних активів, тобто активів сформованих за рахунок власного капіталу, а відповідно і ринкова вартість підприємства в цілому, що визначається при його продажі, злитті, поглинанні та в інших випадках.

Прибуток е основним захисним механізмом, що обороняє підприємство від загрози банкрутства. Хоча така загроза може виникнути і в умовах прибуткової господарської діяльності підприємства ( при використанні невиправдано високої частки позичкового капіталу; при недостатньо ефективному управлінні ліквідністю активів, тощо) але при інших рівних умовах, підприємство набагато успішніше виходить з кризового становища при високому потенціалі генерування прибутку. За рахунок капіталізації отриманого прибутку може бути швидко збільшена частка високоліквідних активів, тобто відновлена платоспроможність; підвищена частка власного капіталу при відповідному зниженні обсягу використовуваних позичкових засобів, тобто підвищена фінансова стійкість; сформовані відповідні резервні фінансові фонди.

Прибуток підприємства е найважливішим джерелом задоволення соціальних потреб суспільства. Соціальна роль прибутку відображається понад усе в тому, що кошти, що перераховуються в бюджети різних рівней в процесі його оподаткування, слугують джерелом реалізації різноманітних загальнодержавних і місцевих соціальних програм, що забезпечують “виживання” окремих соціально незахищених або недостатньо захищених членів суспільства. Крім цього, ця роль проявляється в задоволенні за рахунок отриманого прибутку підприємства частини соціальних потреб його персоналу. Нарешті, певна соціальна роль прибутку виявляється в тому, що він е джерелом зовнішньої благодійної діяльності підприємства, що спрямована на фінансування окремих неприбуткових організацій, установ соціальної сфери, надання матеріальної допомоги окремим категоріям громадян.

Прибуток підприємства створює базу економічного розвитку держави в цілому. Механізм перерозподілу прибутку підприємства через податкову систему дозволяє поповнювати доходну частину державних бюджетів всіх рівней, що дає можливість державі успішно виконувати покладені на неї функції та здійснювати намічені програми розвитку економіки. Крім того, реалізація відомого принципу – “багатство держави характеризується рівнем багатства громадян” – також пов’язана із зростанням прибутку підприємства, яке забезпечує зростання доходів його власників, менеджерів і персоналу.

Отже, прибуток відіграє дуже важливу роль необхідного фактору і рушійної сили на мікро - і макрорівні.

Характеризуючи роль прибутку в ринковій економіці, слід відмітити, що за думкою багатьох економістів ця роль не завжди позитивна, оскільки окремі види прибутку слугують джерелом лише особистого збагачення окремих категорій громадян і не приносять користь суспільству в цілому. Це відноситься до таких його видів, як:

*прибуток, отриманий від спекулятивних комерційних операцій;

*прибуток від невиправдано високих цін у зв’язку із монопольним становищем на ринку;

*прибуток від тіньової діяльності підприємств.

Розглянемо, чи повністю відсутній позитивний бік цих видів прибутку з позиції економічного розвитку суспільства в цілому.

Прибуток, що отриманий від спекулятивних комерційних операцій (які не називають арбітражними угодами), е результатом кращої інформованості підприємців про ціни на різних регіональних ринках, швидкості реакції на вигідні комерційні умови, більш високого рівня підприємницького ризику. В кінцевому рахунку, спекулятивний прибуток е формою підвищеного підприємницького ризику і слугує дійовим механізмом вирівнювання рівня цін на окремих регіональних ринках. В межах організованого біржового ринку - товарного, фондового, валютного – спекулятивні угоди слугують основним механізмом страхування цінового ризику для підприємців, які уникають цього ризику.

Прибуток, який отримується підприємством у зв’язку з його монопольним становищем на ринку за рахунок встановлення невиправдано високих цін на продукцію (надприбуток) створює активні стимули для переливу капіталу на такі ринки і зростання обсягу пропозицій, що в кінцевому підсумку призводить до природнього формування конкурентного середовища на таких ринках і зниженню рівня цін на них.

Прибуток, отриманий підприємством від “тіньової діяльності (випуску і реалізації частини неврахованої продукції), в певній мірі е захисною реакцією підприємців на встановлені державою жорсткі “правила гри” в економіці, в першу чергу, на невиправдано високий рівень оподаткування окремих видів підприємницької діяльності, В цих умовах підприємства не можуть не лише забезпечити умови самофінансування свого розвитку, але в окремих випадках і простого виживання в перехідній економіці. Зростання обсягу такої діяльності ( а відповідно і обсягу “ тіньового” прибутку) е для держави своєрідним індикатором ефективності прийняття рішень в галузі податкового регулювання комерційної діяльності з позиції дотримання паритету інтересів, як держави, так і підприємців. Крім цього, і цей прибуток залишається неврахованим, але е все ж