суб’єкта підприємницької діяльності, а також тих, хто торгує на ньому, є Правила торгівлі на ринках, затверджені наказом МЗЕС торгу України від 12.03.96 р. № 157.
Для торгівлі на ринках суб’єкти підприємницької діяльності (юридичні, фізичні особи) повинні мати свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та копію документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі.
З продавців за кожен день торгівлі на ринку до початку реалізації продукції працівники ринку справляють ринковий збір. Відповідно до ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. № 56-93 “Про місцеві податки і збори” ринковий збір – це плата за торгові місця на ринках і в павільйонах, на критих і відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків, що справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію та інші товари.
Розмір та порядок сплати ринкового збору встановлюють самостійно органи місцевого самоврядування, при цьому його граничний розмір не повинен перевищувати 20 відсотків мінімальної заробітної плати для громадян і трьох мінімальних заробітних плат – для юридичних осіб залежно від ринку, його територіального розміщення та виду продукції (товару). У межах своєї компетенції органи місцевого самоврядування мають право вводити пільгові податкові ставки або звільняти від цього збору певні категорії платників.
Справляння ринкового збору, плати за послуги, що надаються, проводиться через каси ринків, контролерів з обов’язковим використанням належним чином зареєстрованих електронних контрольно-касових апаратів і видачею особі, яка сплатила гроші, касових чеків, що погашаються шляхом надривання.
Інформацію про ставки ринкового збору, тарифи на послуги і заставні ціни на санітарний одяг та інвентар розміщують біля кас і пунктів прокату.
Чеки необхідно зберігати до закінчення торгівлі. Їх заборонено передавати іншим особам, які знаходяться на ринку.
4. МЕРЕЖЕВИЙ МАРКЕТИНГ
Мережевий маркетинг не знайшов поки широкого поширення у вітчизняній торговій практиці. Особливість цієї позамагазинної форми торгівлі в тім, що реалізації товарів здійснюється торговими агентами вдома, в установах і організаціях, на транспорті тощо.
Найбільш поширеними товарами, що продаються за цією позамагазинною формою торгівлі є: косметика, антикварні речі, дорогоцінності, ювелірні вироби та вироби із хутра.
Для організації такого виду продажу фірма наймає на роботу торгового агента, продавця який володіє повністю інформацією про всі властивості товару та переваги його перед іншими товарами.
Розрізняють кілька видів продажі через мережний маркетинг:
Ш
Через торгових агентів які наймані на роботу у цій фірмі, вони мають свої каталоги де вказані ціни на товар його властивості. Ці дистриб’ютори відвідують будинки населення, фірми та інші заклади торгівлі де і пропонують свій товар.
Ш
Але є випадки коли торгові агенти набирають до себе помічників, людей з невисокими заробітками і ці у свою чергу вже в себе на підприємстві продають ці товари своїм колегам чи знайомим. У світовій практиці навіть застосовують метод зустрічей, коли ці помічники за певну плату організовують звані обіди та зустрічі, а вже самі дистриб’ютори пропонують товар покупцям.
Прикладом такого мережного маркетингу є дистриб’юторська торгівля від AVON. Вона за певну плату надає бажаючим каталоги із своєю продукцією, а ті у свою чергу продавши товар за цією ціною що вказана на каталозі отримують певний процент від прибутку. Важливо, щоб торгові агенти мали спеціальну підготовку: знали основні споживчі властивості пропонованих товарів, мали навички ділового спілкування, були знайомі з основами психології і чинним законодавством, що регулює торгову діяльність. В обов'язки агента входить виявлення потенційних покупців пропонованих товарів і рекламування їхній по наявним у нього зразкам, каталогам і іншим рекламним виданням. При цьому торговому агенту необхідно переконати покупця в існуванні раніше не виявленої потреби саме в цих товарах, у тім, що саме вони щонайкраще задовольнять його потреби.
Застосування мережного маркетингу дозволяє істотно скоротити витрати звертання, тому він є перспективною позамагазинною формою обслуговування населення.
5. ПОСИЛКОВА ТОРГІВЛЯ
Про посилкову (поштову) торгівлю також можна говорити як про перспективну форму позамагазинної торгівлі, оскільки вона сприяє скороченню витрат по доведенню товарів до покупця. адже куплений товар поступає від виробника, минувши оптових посередників, а у вартість його транспортування входить: вартість посилки та послуг, що надаються поштовими відділеннями.
Основною ж негативною рисою продажу товару через посилкову (поштову) торгівлю є малий об`єм покупки та тривалість поставки товару.
Але на даний час для оптимізації замовлення та закупівлі товарів створюються спеціалізовані фірми, які разом із поштовими відділеннями надають послуги з продажу товарів через мережу посилкової торгівлі.
Коли класифікувати торгівлю по пошті то розрізняють торгівлю з попереднім отриманням каталога чи просто замовлення товару в самому поштовому відділені.
У першому випадку просто бажаючі фірми роздруковують каталоги та рекламні проспекти, які разом із поштою приходять всім користувачам поштою. У цих каталогах повністю є інформація про товар та ціну на нього. Вже при бажанні споживач може замовити його по пошті. Так можна купити насіння рідкісних рослин, парфумерно-косметичні засоби, журнали та газети різних закордонних видавництв, товари які є рідкісними для даного вітчизняного ринку України. Тоді торгова фірма оплачує лише послуги пересилки пошті та велику частку витрат становить виготовлення саме буклетів і замовлень які розповсюджуються населенню.
У іншому випадку просто кожна фірма продавець випускає власні каталоги, буклети та інформаційні довідники, де вказано найширший асортимент товарів та ціни на них. Ці буклети зберігаються у поштових відділеннях і коли хтось зацікавлений їх побачити вони видаються працівниками пошти, які допомагають покупець заповнити замовлення. Тоді продавець оплачує лише невелику