Найчисленніша група — це малі міста (куди належать і селища міського типу). Із загальної кількості міст (1356) на цю групу припадає 1247, тобто 92 %, проте в них проживає всього 31,3% міського населення України. Відповідно — середніх міст 55 (11°/о міського населення ), великих — 40 і майже 25 % міських жителів, дуже великих —6 міст,у них 11% мешканців. У п'ятьох містах-мільйонерах проживає 21,6% міського населення (табл. 1). Таким чином, у великих, дуже великих і містах-мільйонерах проживає 57, 7 % міського населення України.

До міст-мільйонерів належать міста Київ (2, 6 млн чол.),Харків(1,6 млн чол.); понад 1 млн чол. у містах Дніпропетровську, Донецьку,Одесі . Серед дуже великих Запоріжжя (900 тис. чол.), Львів (810 тис.чол.), Кривий Ріг (737 тис. чол.), Маріуполь (524 тис. чол.), Миколаїв(519 тис.чол.) і Луганськ (504 тис. чол.).

Є частина міст, населення в яких зменшилося:Горлівка,Костянтинівка, Макіївка, Перевальськ, Сватове та ін., що пов’язано з деяким зниженням зайнятості населення у Східній економічній зоні внаслідок кризової ситуації у важкій індустрії.

Є пряма залежність між рівнем урбанізації та загальною густотою населення. Справді, в Україні виділяють кілька областей з високим рівнем міського населення: Донецька — 90 % міського населення, густота населення — 196,2 чол./км2 ; Дніпропетровська - відповідно 84% та 120, 8 чол./км2 ,Харківська —79% і 98,4 чол./км 2 , Львівська — 61% і 126,7 чол./км 2 та ін. Густота населення в цих та інших областях

підвищення за рахунок міського населення.

В Україні виділяються окремі регіони — Полісся,Південь,де густота населення не перевищує 60 чол./км2 ,рівень урбанізаці коливається від 48% у Рівненській області до 61% у Херсонській (див. Картосхему 1)

Міське населення в Україні за 34 роки (1959—1993рр.) зросло.Найбільше це характерно для Заходу і центральних областей,починаючи від Київської,уздовж Дніпра до Автономної Республіки Крим ; у високоурбанізованих областях Сходу і Центру України міське населення зростало повільно. Швидка урбанізація характерна для Рівненської області, де міське населення зросло більше ніж у 3 рази.

Середній вік міського населення в цілому майже на 5 років нижчий,ніж сільського, до того ж тут людей пенсійного віку менше на 10%, ніж у сільській місцевості України.

Крім того, більшість міських жителів проживає у так званих селищах міського типу. Це проміжна ланка поселень між містом і селом.Ці поселення розміщуються навколо промислових підприємств,залізничних вузлів, курортів чи санаторіїв і мають дві і більше тисяч мешканців,переважно робітників і службовців та членів їхніх сімей.

Селища міського типу поділяють на індустріальні, агропромислові, сільськогосподарські, несільськогосподарські та мішаного типу.В 1995 р. їх в країні було 907, або 67,2 % загальної кількості всіх міських поселень України, проте в них проживало тільки 13,2 % загальної кількості міського населення. В цілому селища міського типу поділяють на дрібі (від 2 до 10 тис. чол.) — усього 829 (91 °/о загальної кількості їх). Найбільше селищ міського типу зосереджено у Східній (446) та в Західній (327) зонах. Найменше їх у Південній економічній зоні — 138.

Найпоширеніші селища міського типу — індустріальні,що характерно для Східної економічної зони, та мішаного типу(адміністративного-агропромислові) — в Західній економічній зоні; курортні ж найбільш характерні для Південної економічної зони, а також у регіоні,що прилягає до зони Українських Карпат.

Частка населення у селищах міського типу за період,що аналізується, теж зменшилася на 1,6%.Крім позитивних (високий виробничий потенціал, можливість здобути освіту, отримати медичні,культурні,комунальні послуги тощо), великі міста мають і негативні характеристики : гострі транспортні, житлові проблеми, підвищений рівень забруднення навколишнього середовища, злочинність тощо.

Значний науковий і практичний інтерес викликає вивчення сільського розселення, географія якого змінюється досить швидко. Так,за 1970 - 1979 роки число сільських населених пунктів у республіці зменшилося з 31,3 до 29, 7 тис., причому одночасно знижувалася загальна кількість сільського населення (з 21, 4 до 19,4 млн чол., або на 9,3%).У наступні роки ці в цілому високі темпи були ще вищими (за 1979—1989рр.чисельність сільського населення скоротилася до 17, 1 млн чол., або на 11,9%).

Найбільш інтенсивне скорочення кількості сільських населених пунктів

відбувалося в областях східної і південної частини України. В колишньому Південно-Західному економічному районі, де зосереджено майже 50% усіх сіл республіки, кількість їх зменшилася на незначну величину.В ряді областей даного району (Івано-Франківській, Львівській, Волинській) число сільських поселень практично не скоротилося.

Депопуляційні процеси в межах сільського населення,що розпочалися ще у 1979 році, нині охопили вже понад 90% сільських адміністративних районів України.

Порівняно з 1979 роком чисельність сільського населення зменшилася на 15,0%,і сьогодні вона 32,2% загальної чисельності населення. З 1979 по 1989 рік середньорічне зменшення чисельності сільського населення становило 200 тис.осіб.З 1989 року темпи зменшення чисельності сільського населення сповільнюються. За 1992 рік міграційне сальдо в сільській місцевості було додатним і становило 78, 7 тис.осіб, за 1993 —41,7 тис., за 1994 - 0,5 тис., за 1995 рік міграційне сальдо збільшило чисельність сільського населення на 1З тис. осіб, а за 1996 — 7, 6 тис.

Сільське населення на початок 1997 року налічувало 16,4 млн.осіб, що проживали у 28,9 тис. сільських поселень. Сільське населення загалом має довготривалу тенденцію до зменшення. Масштаби цього зменшення були — від 168 тис. осіб у 1989 році до 59, 4 тис. у 1993, 104,1 тис. у 1994,108, 0 тис. у 1995 та 129, 9 тис. осіб у 1996