Зміст.

Вступ

I. Приватизація на Україні і місце в ній орендних відносин.

II. Світовий досвід розвитку оренди в АПК.

III. Розвиток орендних відносин на прикладі підприємств харчової промисловості.

IV. Лізингові операції, проблеми їхнього впровадження на Україні.

Висновок.

Список літератури.

Вступ.

В умовах переходу до ринкових відносин в економіці України велике значення грає реформація відносин власності, роздержавлення і поява нових видів власності, що буде сприяти розвитку ринкових відносин, нових видів господарювання, завдяки чому з'явиться можливість перебороти найтяжку економічну кризу, у якому знаходиться Україна.

У зв'язку з тим, що процес приватизації (переходу від державної до недержавної форми власності) не може відбутися в короткий термін, особливого значення набуває питання, розглянутий у цій роботі, про становлення орендної форми господарювання, що буде сприяти цьому процесу. При розгляді цієї проблеми варто враховувати накопичений світовий досвід, а також особливості економіки України.

1. Приватизація в Україні і місце в ній орендних відносин.

Процес приватизації, що офіційно почався в Україні 1 грудня 1992 р., складний і суперечливий. Існує велика розмаїтість точок зору у відношенні цілей, форм, термінів приватизації, ступеня готовності України до неї і т.д. І хоча процес уже почався, з огляду на актуальність теми для країни в цілому й окремих громадянах, пропонуємо своє бачення цієї проблеми в загальнотеоретичному плані, а також аналіз організаційних форм приватизації зокрема.

Необхідність процесу роздержавлення і приватизації майже ні в кого не викликає сумнівів і улаштовується, по-перше, кризовим положенням економіки і суспільства в цілому; по-друге, неминучістю переходу до ринку; по-третє, поняттям уродженої економічної активності приватного власника; по-четверте, визнанням того визначення, що своя власність - це основа свободи особи.

Приватизація являє собою головну складову частину економічної реформи, її стратегію і тактику. Це процес, якому присущі глибинні властивості, зв'язані з кардинальною зміною соціальних структур, зміною суспільно-економічного ладу в Україні.

Що ж вкладається в поняття "приватизація"? Якщо виважено підійти до аналізу цього поняття, то:

- у вузькому розумінні, з погляду етимології, це - процес переходу будь-якої форми власності (державної, особистої, колективної, інтегрованої і т.д.) у приватну;

- у широкому змісті це поняття на практиці, у літературі, офіційних документах розглядається як форма роздержавлення, перетворення (трансформація) державної власності в інші форми власності (присвоєння).

При такому підході під роздержавленням мається на увазі загальний процес переходу від тоталітарної державної економіки до економіки змішаної, багатоукладної, плюралістичної, поліфонічної (багатоголосої), що зв'язано (багатоголосої), що зв'язано з чотирма "Д", а саме:

- денаціоналізацією;

- демонополізацією;

- демократизацією;

- децентралізацією економіки,

а також зі складовими частинами цього процесу: арендизацией, корпоратизацією (акціонуванням), комерціалізацією, персоніфікацією власності.

У кінцевому рахунку це звільнення держави від функції прямого безпосереднього господарського керування виробництвом.

Але серед цілей приватизації мається і цілком прагматична, і полягає вона в тім, щоб за рахунок продажу державних підприємств дістати кошти, якими можна було б хоч частково закрити діри у величезному бюджетному дефіциті. Головним змістом приватизації повинні стати саме інвестиційні процеси, що можуть привести до структурних змін. Соціальні ж аспекти виступають при цьому лише в ролі чи стимулів обмежень, що амортизують експансію приватного капіталу.

При розробці будь-якої концепції приватизації (а вона, до речі, до цього часу фактично так і не сформована в Україні на державному рівні) мається цілий ряд загальних вимог, висунутих у відношенні приватизаційного процесу:

1. Упорядкування юридичних прав власності і фактичного права розпоряджатися нею. В Україні до моменту початку приватизації більшість необхідних законодавчих актів було розроблено і введене в дію. Але в них маються істотні недоліки. По-перше, не визначено і не закріплено в законі одне з головних прав власності - на землю. Без нього, власне кажучи, неможливий загальний процес приватизації - тому що об'єкти державної власності побудовані на землі - держава їх приватизує, а землю - поки що немає. По-друге, сьогодні залишаються в силі два взаємовиключних положення - у Законі про оренду майна - державних підприємств і організацій і в Законі про приватизацію майна державних підприємств України. Так, перший документ надає можливість трудовим колективам узяти його в оренду з викупом, а другий - затверджує, що все державне майно повинне бути рівномірно розділене між громадянами України через систему сертифікатів. Якщо врахувати, що на оренду з викупом йдуть підприємства, що працюють найбільше ефективно, з гарним парком устаткування, то не важко помітити однобічність приватизаційного процесу: одним - краще, іншим - нічого. По-третє, якщо приватизаційні майнові сертифікати можна буде вкладати у викуп акцій підприємств ( а це - політика Фонду держмайна), те котируватися будуть акції лише відомих підприємств, зі стабільним рівнем функціонування. тому що зможуть гарантированно приносити прибуток вкладнику.

2. Використання вже в перехідний період стимулов. предоставляющих можливість працювати за критеріями ринкового господарства. Такими критеріями могло б стати пільгове оподатковування в плині визначеного часу (3 - 5 років) для більшості підприємств, що особливо роблять промислову чи продукцію продукти харчування до моменту їхньої приватизації. Це привело б до стабілізації економічного становища підприємств. дало би можливість колективу визначитися - чи приватизувати підприємство, чи залишити його державним.

3.Зведення до мінімуму передумов зловживань у процесі приватизації.

4. Пошук оптимального рішення капиталоемкости внутрішнього ринку. У відношенні цієї умови мається істотне зауваження. У приватизаційних документах не знайшли відображення можливість залучення трудовим колективом (який у більшості випадків не має власних засобів на викуп підприємства) вітчизняних і іноземних інвесторів на договірній основі і можливість їхньої участі в організації суспільства