5. Створення умов, що забезпечують зацікавленість населення в приватизації і підтримка цієї зацікавленості в процесі її проведення. На жаль, такої зацікавленості в основної маси населення немає. Це порозумівається як відсутністю чіткого визначення можливостей застосування приватизаційних майнових сертифікатів у процесі приватизації, так і неможливістю на своє розсуду розпоряджатися ними (продати, подарувати і т.д.). Сертифікати розглядаються тільки як можливість придбати акції підприємств - а це вже елемент примусової приватизації.

6. Необхідність соціального захисту населення в процесі приватизації. Елементами такого захисту можуть стати: продаж не тільки 20% акцій підприємств їх трудовим колективам; забезпечення державою гарантованих дивідендів на приватизаційні сертифікати найменш забезпеченим категоріям населення, можливість вкладати майнові сертифікати в акції найбільш розвитих підприємств; неможливість перепрофілювання об'єктів соціально-побутового призначення в плині визначеного періоду при їхній приватизації.

7. Заборона на використання виторгу від приватизації для субвенцій слабким підприємствам.

Кожна з названих організаційно-економічних форм приватизації має як свої переваги, так і визначені недоліки. Останні є результатом дії на суб'єктивних і об'єктивних факторів до моменту його приватизації й у тому числі залежать від: рівня розвитку підприємств, ефективності його функціонування; стану основних фондів, матеріально-технічної бази; і соціальної інфраструктури; психологічного клімату в колективі, його волі і напрямку; наявності потенційних власника (за рівнем особистих доходів і заощаджень) - членів трудового колективу; співвідношення сил формальної і неформальний у владі і т.д.

Для вибору організаційно-економічної форми приватизації необхідно розглянути найбільш характерні ознаки кожної з них.

Оренда, як відомо, припускає передачу засобів виробництва (майна) у тимчасові користування і володіння. Обов'язковою умовою реалізації орендних відносин є наявність двох економічних суб'єктів - орендодавця й орендаря, відносини між який складаються з приводу того самого об'єкта власності. Для продуктивного використання засобів виробництва орендар повинний одержати право володіння ними, що надається йому орендним договором. Таким чином, оренда, зберігаючи за власником право верховного розпорядження, припускає передачу орендарю господарських компетенцій керування, володіння, користування майном, унаслідок чого в нього виникає економічний інтерес по його ефективному використанню.

І у власника, і в безпосереднього виробника (орендаря) існує об'єктивна необхідність у фактичному присвоєнні результатів виробництва - прибутків, матеріальних благ, оскільки вони зацікавлені в задоволенні своїх життєвих потреб, реалізації своїх економічних цікавий. Однак власник свої інтереси реалізує в будь-якому випадку (незалежно від результатів виробництва він одержує орендну плату), тоді як орендар зацікавлений у максимальному підвищенні ефективності своєї господарської діяльності.

Засобу виробництва, орендовані орендарем, стають його власністю тільки тоді, коли вже належать йому, тобто після викупу цих засобів у власника (що обумовлено договором), а також у випадку, коли їхня вартість по закінченні терміну оренди цілком відшкодована, а вони ще зберігають свої корисні властивості.

Орендні відносини є засобом реалізації власності. Це відбувається в процесі відчуження-присвоєння. Практично він здійснюється шляхом надання власником орендарю (як суб'єкту реалізації власності) прав користування, володіння, часткового розпорядження орендованими засобами виробництва, а користування (економічні відносини між суб'єктами власності з приводу споживання її об'єктів), володіння і часткове розпорядження (відносини, зв'язані не тільки з використанням умов, але і з присвоєнням результатів виробництва) - атрибути єдиного процесу присвоєння, що характеризує процес реалізації власності.

Власність є фактичним, завершеним присвоєнням. Тобто орендар, що не є власником, наділяється правами користування, володіння, часткового розпорядження у відношенні майна власника. Орендарю надається широка економічна самостійність, однак це не означає, що він перетворюється у власника засобів виробництва.

Що ж стосується роздержавлення власності і передачі підприємств у власність їхнім трудовим колективам, то в цьому, здається, укладене істотне протиріччя. Державні підприємства - суб'єкти реалізації державної власності. Власником же є держава, що передає своїм представникам (суб'єктам реалізації власності) - підприємствам права користування, володіння і часткового розпорядження, тобто здійснюється процес реалізації державної власності. Якщо ж колектив підприємства бере в його в держави, то цей процес реалізації державної власності, накладається на нього. У цьому випадку колектив підприємства, здійснюючи право користування, володіння, часткового розпорядження, для того, щоб орендувати в держави засобу виробництва, що вже знаходяться в його користуванні, володінні і розпорядженні, повинний здійснювати той же самий процес, але ще і за орендну плату. Крім того, за тривалий термін орендар вступає в конфлікт із власником.

При оренді державного майна трудовим колективом підприємства має місце:

1. Створення і нарощування колективної одночасне з угасанням державної власності. Наявність колективної власності вимагає її подальшої персоніфікації стосовно до кожного працівника в залежності від його трудового внеску.

2. Надання колективу права самостійно розпоряджатися орендованими засобами виробництва й організувати свою діяльність відповідно з принципами самоврядування.

3. Впровадження оренди на рівні внутрішніх підрозділів підприємства.

4. Точний облік особистого внеску кожного працівника в загальний результат діяльності колективу.

5. Поступовий викуп підприємства, у тому числі тільки за рахунок засобів колективу (як загальних, так і особистих засобів працівників) і результатів його економічної діяльності (для орендного колективу з акціонерною власністю закритого типу і "народного підприємства"), а також за рахунок вільного продажу акцій підприємства і їхніх реалізацій через фондову біржу.

6. Колегіальність керування виробництвом. Для орендних колективів з акціонерною власністю закритого типу і частковою власністю вищим органом керування є загальні збори їхніх членів. Керівництво поточною діяльністю здійснює обраний колективом керівник. Для орендного колективу з акціонерною власністю відкритого типу характерний колегіальний-акціонерний принцип керування - сполучення волі трудового колективу з волею акціонерів, власників контрольного пакета акцій з поступовим зсувом реальних функцій керування на користь останніх.

7. Випуск акцій для орендних колективів з акціонерною власністю:

а)