Тут необхідно враховувати ще і той факт, що відповідно до затвердженого в листопаду 1992 р. Фондом державного майна Положенням про план приватизації може бути прийняте рішення Комісії з питань приватизації про те, що контрольний пакет акцій (паїв) господарчого товариства залишається в розпорядженні фонду державного майна України. Цей факт саме і говорить про небажання держави віддавати свою власність, тому що власник контрольного пакета акцій - фактичний власник підприємства, із усіма належними юридичними правами, а також правом керування і розпорядження майном. Крім того, це свідчить про потенційну можливість залишення у власності держави стабільних підприємств, що приносять значний доход.

На орендних підприємствах рівень показників відтворення ОПФ практично не відрізняється від рівня державних підприємств, що обумовлено, головним чином, економічною ситуацією, що склалася на даний момент. Відсутність ринку конкуренції, монополізм виробника, дефіцитність його продукції дозволяють орендному підприємству (як, між іншим, і підприємствам інших організаційно-правових форм господарювання) поводитися по-іншому: не бажати високої ефективності виробництва, не думати про перспективи розвитку підприємства, "проїдати" отриманий прибуток. Так, наприклад, Дніпропетровський і Новомосковський трубні заводи, що працюють на оренді, у 1992 р. направили на розвиток і удосконалення виробництва по 14% отриманому прибутку, тоді як на оплату праці - відповідно, 57 і 62%.

Значний інтерес викликає порівняльний аналіз ефективності функціонування промислових підприємств різних форм власності. Він показує, що в умовах формування ринкових відносин і прояву кризових явищ в економіці, підприємства ринкового сектора краще пристосовуються до умов, що склалися. Так, якщо в державному секторі економіки обсяг виробництва в 1993 р. скоротився (порівняно з 1992р.) на 10.5%, те на недержавних підприємствах він виріс чи ледве не на 7%, тобто державні підприємства, будучи найбільше технічно збройними, відверто програють підприємствам недержавного сектора за рівнем використання ОПФ.

Серед підприємств недержавного сектора економіки найбільшою віддачею ОПФ і рівнем продуктивності праці характеризуються господарські товариства.

Проведений аналіз свідчить, що в умовах загострення економічної кризи найбільш уразливою сферою діяльності підприємства є відтворення виробничого апарата. Цей процес погіршився як у державному секторі, так і на підприємствах недержавних форм власності. Однак, в останніх виявилося більше можливостей для пристосування до ситуації, що склалася. Особливо це стосується акціонерних товариств, що значну частину прибутку направляли на меті виробництва. Разом з тим ця прогресивна форма господарювання не змогла повною мірою виявити свої позитивні можливості. Що стосується оренди, те її варто розглядати як спосіб поступової приватизації, з формуванням виробництва на основі власності працівників (персоніфікованої власності) з досить високим рівнем мотивації до праці. Необхідно створити орендним колективам більш сприятливі умови для функціонування (насамперед, це стосується права викупу і розміру орендної плати).

Для здійснення моніторингу процесів перетворення відносин власності й ефективного функціонування підприємств у постприватизаційний період важливо удосконалити класифікацію форм господарювання і розширити державну статистичну звітність.

2. Світовий досвід розвитку оренди в АПК.

Земельні відносини у всіх країнах світу пройшли довгий шлях розвитку, і в кожній з цих країн були свої особливості цього процесу. В Англії капіталістична власність на землю виникла в результаті вигнання селян зі своїх земель і обгородження їхніх земельних ділянок. У Німеччині (Пруссії), що була Російської Імперії і ряді інших країн Європи поміщицькі латифундії поступово ставали капіталістичними господарствами. Земельні реформи 1848 і 1861 р. у цих країнах, ліквідувавши феодальну, фортечну систему, обумовили виникнення великої кількості дрібних сільських господарств. Велика французька революція (1789-1793 р.) ліквідувала феодальне землеволодіння. Земля у французьких департаментах була дана в приватну власність. У цій країні затвердилося дрібноселянське фермерське господарство. У США, де на більшій частині території не було феодальних відносин власності, в умовах безкоштовного наданні землі гомстедерам виник багатомільйонний клас землевласників.В усіх розвитих закордонних країнах одержала велике поширення оренда землі в землевласників селянами-фермерами і капіталістами-підприємцями

Оренда - це тимчасове надання землі за плату чи орендарю селянину. Оренда землі максимального розвитку домоглася в ряді розвитих країн Заходу. Так у 80-х роках XX-го сторіччя частина орендованої землі складала 40%, причому цей показник залишався незмінним протягом останніх десятиліть. В Франції орендується не набагато більше половини землі. Навіть в Англії, у класичній країні земельної оренди, її частина наприкінці 80-х років XX-го сторіччя складала близько 40% у порівнянні з 90% на початку сторіччя.

Досить поширена сімейна оренда. Це така форма оренди, коли глава родини - власник земельної ділянки - передає в оренду землю одному з членів своєї родини. У Німеччині, Англії на такий вид оренди приходиться 15-20% всієї орендної землі. Сімейна оренда - переважна і має пільги, часто будучи початковою формою надання земельної ділянки спадкоємцям без сплати високого податку.

З усіх видів сільськогосподарських підприємств самими розповсюдженими в розвитих країнах Заходу є сімейні ферми, що, як правило, господарюють власними чи силами використовують частково найману робочу силу для сезонних робіт. Великі капіталістичні господарства використовують виробничо-господарської діяльності наймана праця. У господарствах першого типу існують власність фермера-виробника на землю, на зроблену їм продукцію. Вона заснована на власній трудовій участі. Одночасно не варто ідеалізувати селянські фермерські господарства. Багато хто з них щорічно розоряються, не витримуючи конкуренції з великими капіталістичними господарствами. Відбувається постійна концентрація сільськогосподарського виробництва, витиснення дрібних ферм великими. Якщо в 1934 році в США нараховувалося 6.8 млн. фермерських господарств, то в 1964 році їхня кількість скоротилася до 3.2 млн.; а на початку 90-х