В другій половині 80-х років почався активний процес створення орендних підприємств. При оренді юридичний власник засобів виробництв не змінюється. За ним зберігається право присвоєння частини зробленого за допомогою його ресурсів продукту. Орендар не стає засобів виробництва, він ними тільки тимчасово користається. Більш того, зроблений їм продукт також не є його власністю, тому що частина його він у виді орендної плати повинний передати орендодавцю. Одночасно з цим положення працівника-орендаря якісно відрізняється від положення найманого робітника. На час, позначений договором, орендар стає хазяїном, що має право самостійно приймати рішення, зв'язані з виробництвом і реалізацією зробленої продукції. У країнах з розвитий планово-ринковою економікою орендар визнається юридичною особою, його права захищаються законом. При сприятливих обставинах орендар може стати повновладним хазяїном орендованих засобів виробництва. викупити їх. “Орендар, - за словами Самуэльсона, - може жити на фермі, мати у виробництві працівників, іноді навіть володіти половиною інвентарю, худоби. Таким є положення, коли він поділяє річний доход із землевласником. При самих сприятливих умовах оренда є сходинкою на сходах, по якому молодий фермер може дійти до положення повноправного власника ферми.”

Досвід оренди в розвитих країнах Захід має сенс використовувати і на Україні. Для цього необхідно створити відповідну правову базу і необхідні економічні умови. Але ще і нині в тих господарствах, де частина землі, інших засобів виробництва здавалися в оренду колгоспникам і працівникам радгоспів, не припинялося втручання адміністрації у виробничо-господарську діяльність орендарів, систему розподілу їхніх доходів, завышалась орендна плата й ін. У зв'язку з цим наприкінці 80-х - початку 90-х років селяни вимагали право виходу із суспільного господарства з земельним паєм і утворення самостійного фермерського господарства. Ці вимоги, а також необхідність виходу з тривалого аграрної кризи змусили органи влади України, як і інших держав колишнього Союзу, змінити своє відношення до селянського (фермерському) господарству.

3. Розвиток орендних відносин на прикладі підприємств харчової промисловості.

В Україні харчова промисловість представлена 25 галузями, серед яких найбільш розвитими є цукрова, м'ясна, молочна, маслосыровырабатывающая, маслоробна, консервна, хлібопекарська, пивоварна, спиртова, виноробна і лікеро-горілчана. Загальна кількість підприємств харчової промисловості, що перебувають на самостійному балансі, складає приблизно 2.7 тис., а вартість їхніх промислово-виробничих фондів (на 1 січня 1993р.) - 174.7 млрд. крб. За даними Укрпищепрома, під приватизацію підпадає майно загальною вартістю більш 2 трлн. крб.

У процесі реформування харчової промисловості України було створено 300 асоціацій, 75 концернів, корпорацій і консорціумів, 18 акціонерних товариств, у тому числі - концерн "Укрсахар", "Укрмясо", "Укрмолпром", "Укрпродсоюз", добровільне об'єднання "Укрмасложирпром". З ініціативи колишніх міністерських структур 114 підприємств галузі передано в оренду їхній трудових колективам. Крім того, у республіці зареєстроване близько 30 тис. малих підприємств і 27.4 тис. кооперативів цього профілю (із загальною чисельністю працюючих - 670 тис. чіл.). Однак значних якісних змін функціонування підприємств не відбулося, оскільки в галузі практично не було досягнуто змін у формі власності.

До сьогоднішнього часу державний сектор у пищепроме України залишається монополістом. Тому в процесі подальшого розвитку і реформування галузі необхідно удосконалити її виробничу структуру, для чого, поряд з великими і середніми підприємствами необхідно створювати і невеликі, які б забезпечили своєчасну і якісну переробку с/г сировини безпосередньо в районах його виробництва. Прискоренню цього процесу деякою мірою будуть благоприятствовать роздержавлення і приватизація.

Для подолання протиріч, що стримують розвиток ринкового механізму, найбільш ефективною формою організації виробництва на перших етапах приватизації є створення акціонерних товариств, до складу яких би ввійшли постачальники сировини, що переробляють підприємства і підприємства інфраструктури.

У таких подотраслях, як м'ясна, молочна, цукрова, спиртова, маслоробна, консервна, виноробна, перспективною формою організації виробництва може стати добровільне об'єднання сільськогосподарських, заготівельних, переробних, транспортних, торгових і ін. підприємств в асоціації. При цьому всі їхні члени можуть зберігати господарську самостійність.

Однак, незважаючи на те, що в ряді подотраслей уже функціонують виробничі асоціації, все-таки в них ще не відпрацьований господарський механізм. Аналіз звітних даних концерну "Укрмясо" показує, що в 1993 р. у роздрібній ціні на м'ясо вартість сировини склала приблизно 53%, витрати на її заготівлю і траспортирование, а також на переробку і збут продукції - 11%, торгова надбавка до оптової ціни - 20%, відрахування в держбюджет і ПДВ - 16%. Тобто, м'ясна промисловість одержала тільки 11% від засобів, що надходили від реалізації продукції.

У пивоварної промисловість серед приватизованих підприємств Києва одним з великих є пивоварний завод "Оболон", що робить 10 млн. декалітрів пива в рік. У 1992 р. обсяг його товарної продукції (у діючих цінах) склав 14 млрд. крб. Початок процесу приватизації заводу приходиться на 1991 р. Після реорганізації Укрпищепрома було створено орендне підприємство в складі трьох заводів ("Оболон",№1 і №2). Передбачалося, що ці підприємства будуть викуплені трудовими колективами в плині 10 років. Фактично - за рахунок тієї частини фонду розвитку виробництва, що відчислялася від прибутку, із власних заощаджень членів трудових колективів - вони були викуплені вже в березні 1992 р. На базі заводу "Оболонь" було створене закрите АТ, до складу якого ввійшли челны його трудового колективу, дві французькі фірми "Pepsi Cola Inernational", а також підприємець із Франції, що вклав у нього 100 тис. діл. США. Згідно з затвердженим положенням, вищим органом керування таким суспільством є збори акціонерів, а в період між зборами - правління, главою якого є директор.

АТ