На стані російської суспільної, у тім числі економічної, думки XIX ст. позначились особливості історичного розвитку країни. Як-що на Заході економічна думка вирішувала проблеми капіталізму як реально існуючого способу виробництва, то прогресивна наукова думка Росії ще тільки дискутувала проблеми переходу від феодалі-зму до капіталізму, ліквідації кріпацтва.

Ліквідація кріпацтва прискорила розвиток капіталізму як у про-мисловості, так і в сільському господарстві. Але цей процес від-бувався за наявності в суспільстві значних залишків феодалізму, що визначало своєрідність капіталістичного розвитку і класової боротьби в Росії. Найзлободеннішими економічними питаннями в перші пореформені десятиріччя було питання про перспективи на-родногосподарського розвитку, про долю капіталізму в країні. Пре-дставники різних класів та їхні ідеологи по-різному намагалися від-повісти на них.

1. Економічна думка на початку XIX ст.

На початку XIX ст. в Росії панував феодально-кріпосницький лад. Зародження капіталістичних відносин супроводжувалось зрос-танням суспільного поділу праці, розвитком промисловості й торгі-влі. Основною формою організації промисловості була мануфакту-ра, яка ґрунтувалася переважно на праці кріпаків.

Промисловість, що народжувалась, потребувала фінансової і кре-дитної допомоги держави, а також захисту від іноземної конкуренції. Незважаючи на перешкоди формується буржуазна власність. Поси-люється процес розпаду феодальних відносин. Значну роль у цьому процесі відігравало купецтво. Усе це позначилось на формуванні но-вих (порівняно з XVIII ст.) ідей і теорій. Проте в цілому можна зазна-чити, що основною економічною проблемою був пошук шляхів на-родногосподарського розвитку, зв'язаний із кризою кріпосництва.

Економічні ідеї консервативного дворянства. Представники консервативного та реакційного дворянства виступали за збережен-ня кріпацтва і самодержавства. Вони ідеалізували становище селян і їх відносини з поміщиками. Ці погляди обстоювали й такі провідні російські журнали, як «Вісник Європи» й «Дух журналів», друкую-чи статті, автори котрих не лише захищали і виправдовували кріпа-цтво, а й вихваляли його. Так, «Дух журналів» намагався довести, що життя російського селянина «безтурботне і щасливе», а відноси-ни між поміщиками і селянами мають «сімейний характер» і є знач-но людянішими, ніж становище селян в інших країнах, де немає кріпацтва. Про це, зокрема, писав дворянин Правдін у статті «Порі-вняння російських селян з іноземними» (1817).

На сторінках журналу пропагувалась думка про переваги панщи-ни перед оброком. Якщо поміщики й погоджувались на введення оброку, то виступали за його збільшення.

Навіть розробляючи з доручення уряду проекти звільнення се-лян, консерватори намагалися всіляко обмежити й ускладнити цей процес. Так, проектом графа О. А. Аракчеєва передбачалось не зві-льнення селян, а лише переведення їх у категорію державних, тобто у власність держави. Аракчеєв пропонував викупити селян з землею в поміщиків за згодою останніх. Кількість землі, яку передбачалось залишити селянам, не повинна була перевищувати двох десятин на ревізьку душу. А це означало, що в поміщиків лишилося б більше половини землі, що була досі в користуванні селян.

Інший державний діяч того часу Є. Ф. Канкрін, який теж з дору-чення Олександра І розробляв пропозиції щодо звільнення селян, виходив з того, що цей процес має бути повільним. Поетапне вирі-шення проблеми кріпацтва він пропонував здійснити не менш ніж за 60 років.

Консервативне дворянство не лише намагалось зберегти фео-дальні відносини на селі, а й виступало проти розвитку промислово-сті. Одним із аргументів на користь збереження натурального сіль-ського господарства і проти розвитку промисловості той самий Канкрін називав неминучість появи пролетаріату.

Ліберальне дворянство. Погляди ліберального дворянства на проблеми народногосподарського розвитку були в цілому прогре-сивними. Вони підтримували розвиток у країні нових економіч-них відносин. Представники ліберального дворянства, котрі посі-дали високі урядові посади, пропонували економічні реформи, які б сприяли розвитку капіталістичних відносин. Так, відомий дер-жавний діяч Росії початку XIX ст. М. М. Сперанський розробляв проекти сприяння буржуазії, що народжувалась. Він ставив питан-ня і про необхідність реформування державного управління в цьому ж напрямі.

Видатний державний і громадський діяч М. С. Мордвинов був монархістом і сподівався, що самодержавство здійснить економічні реформи. Економічну відсталість країни Мордвинов пояснював-не-достатнім розвитком промисловості'. Він був прихильником розви-тку мануфактурного виробництва, створення банків. Мордвинов (як і Сперанський) обгрунтував необхідність протекціоністської полі-тики для Росії. Щоправда, протекціоністська політика, котру прого-лошував Мордвинов, була суперечливою. Він намагався лише з до-помогою високого мита захистити вітчизняну промисловість від іноземної конкуренції і сприяти тим самим її розвитку за збережен-ня кріпацтва.

Якщо представники реакційного дворянства виступали проти розвитку промисловості, то Мордвинов беззастережно наголошував на тому, що розвиток промисловості є однією з умов успішного роз-витку сільського господарства. «Кожний, хто бажає добра сільсько-му жителю, — писав він, — має бажати поширення в країні фабрик. Фабрики збільшують і заохочують його посіви...»2

Проекти перетворень у сільському господарстві були в лібералів менш прогресивними. Так, Сперанський гостро засуджував кріпацт-во, наголошував на необхідності його скасування. Але в конкретних рекомендаціях щодо його ліквідації він виходив з необхідності до-тримуватись обережності, поступовості. Швидкими непродуманими діями можна, на думку Сперанського, зашкодити сільському госпо-дарству.

Ліквідацію кріпацтва він пропонував здійснити в два етапи. На першому — слід обмежитись лише деяким регулюванням повинностей. І лише на другому етапі можна буде звільнити селян. Земель-ного питання він узагалі не торкався.

Мордвинов також був прихильником реформування сільського господарства. Але його передовсім турбував стан поміщицького го-сподарства, його відсталість і малоприбутковість, які він пояснював застарілими способами обробки землі. Кріпацтво теж є перешкодою розвиткові поміщицького господарства, але — другорядною. Він виступає за збереження поміщицької власності на землю і проголо-шує необхідність надання поміщикам фінансової допомоги. Зверта-ючись до проблеми кріпацтва,