вищою мірою розвитку античного способу виробництва, при якому основними відносинами були відносини рабовласників та рабів, зрозуміло, що центральне місце серед соціально-економічних проблем давнього Риму займали проблеми рабства і аграрні проблеми. Особлива увага приділялася питанням раціональної організації рабовласницького господарства (латифундій). Саме ці проблеми насамперед знайшли відображення в законах, аграрних проектах, спеціальних творах давньоримських авторів. Найбільш відомими були – Катон (старший), брати Гракхи (Тіберій і Гай), Варрон, Колумелла.[ 4;17]
Економічні ідеї цього періоду знайшли відображення у вченні раннього християнства, яке виникає у Римській імперії у І ст. нашої ери.
Важливим досягненням античної економічної думки є розробка основ натурального і елементів товарного господарства. В центрі римської економічної думки були питання організації рабовласницького господарства і управління ним.
У тлумаченні рабства економічна думка античного світу пройшла складний шлях від визначення та до економіки доби Середньовіччя (5 – 17 ст.), що була переважно аграрною, панувало натуральне господарство. Економічне мислення середньовічної людини мало теологічний характер.
1.1. Економічна думка Середньовіччя
Економічна думка ще не відокремилася в самостійну галузь знання. Цей процес розпочався лише в період пізнього Середньовіччя (16 – 17 ст.). Для економічної думки властивий “практицизм”. Численні трактати містять конкретні господарчі поради, різноманітні практичні рекомендації, але в той же час вони містять мало теоретичних узагальнень і спроб аналізу економічних процесів та явищ. Тобто у добу раннього та класичного Середньовіччя ще не з’явилося якихось теоретичних творів з економічних питань.
Основними джерелами економічної думки є юридичні і церковні пам’ятки. Економічні уявлення народних мас знайшли відображення в різних єресях та економічних вимогах селянських повстань.
Особливість економічної думки середньовічного сходу полягала в тому, що вона продовжувала приділяти увагу тим самим проблемам, що й в давні часи:
питання управління країною
сільське господарство як основна галузь економіки
торгівлі і ремесла, як допоміжних.
Великий вплив спричинив іслам. [10;26]
1.2. Меркантилізм.
В період розпаду феодалізму, коли в його надрах виникають передумови капіталістичного ладу, в епоху первісного нагромадження капіталу, коли провідною формою капіталу був торгівельний капітал створюється І-ша система економічних поглядів – МЕРКАНТИЛІЗМ.
Переважною сферою діяльності у той час (XV-XVIст.) була сфера обігу; (саме від італійського слова mercante – торговець, купець походить термін). під терміном М. відома економічна політика феодально-абсолютиської держави епохи первісного нагромадження капіталу, яка відображала інтереси торгової буржуазії. Меркантилiзмом також називається економічне вчення, метою якого було теоретичне обгрунтування економічної політики. Меркантилiзм не був ще наукою, у власному розумінні слова, тому що його основні положення – це результат не теоретичного аналізу, а простого опису спостерігаємих явищ і певною мірою їх класифікації.
Об’єктом вивчення меркантилiзму була сфера обігу, зокрема багатство та джерела його зростання. Меркантилізм як перша теоретична розробка капіталістичного способу виробництва виник на основі узагальнення досвіду первісного нагромадження капіталу і вирішував практичні питання прискорення цього процесу. Намагаючись перебороти гострі економічні суперечності, які породжував розклад феодальної системи, дворянський абсолютизм у Франції, Росії та в інших країнах Західної Європи намагався форсувати торгівлю і промисловість меркантилістськими методами, щоб усунути економічну обмеженість феодалізму шляхом розвитку мануфактурної промисловості.[ 8;54]
Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії, і саме тому
Голландія, яка у XVII ст. досягла надзвичайного розквіту та збагачення, розвиваючи судноплавство, зовнішню торгівлю та колоніальну експансію, була проголошена ідеалом меркантилізму. Меркантилісти закликали вчитися у Голландії і поступово на цей шлях ставала,Англія,Франція,Португалія, Іспанія.
Основними рисами меркантилiзму є:
багатство ототожнюється з грошима, а гроші із золотом та сріблом як з річчю
держава вважається тим багатшою чим більше грошей вона має
накопичення багатства може бути збагачено за допомогою державної влади від зовнішньої торгівлі або видобутку дорогоцінного каміння.[ 8;58]
така особливість М. об’єктивно зумовлена розвитком торгівельно-грошових відносин і зростанням потреби у грошах.
Меркантилістична політика і теорія меркантилізму, що її обґрунтовує, пройшли два етапи у своєму розвитку.з XV до сер. XVI ст. – ранній меркантилiзм або монетарна система,та пізній (розвинутий) II половина XVI – XVII (І половина XVIII ст.) ., який одержав назву мануфактурної системи.
Ранній меркантилізм виник ще до великих географічних відкриттів. Найбільш відомими представниками цього напряму були Вільям Стаффорд в Англі (1554 - 1612) та Гаспар Скаруффі в Італії (1519 - 1584).
Для раннього (монетарного) меркантилізму характерною є теорія грошового балансу. Ця теорія ставила два завдання: по-перше, залучити якомога більше грошей з-за кордону; по-друге, зберегти гроші у даній країні. Звідси витікала вимога меншого витрачання грошей і більшого їх нагромадження, з одного боку, і заборона їх вивезення — з іншого. Адекватною була і економічна політика того часу, яка ставила своєю метою будь-якими заходами утримувати гроші у країні, купувати якомога менше іноземних товарів. Збільшення маси золота та срібла уряди країн Західної Європи намагалися досягнути шляхом безпосереднього регулювання руху грошей. Заборонялося вивозити благородні метали за кордон, купців-експортерів зобов'язували частину виручки від проданих за кордоном товарів привозити готівкою, іноземних купців змушували всі гроші, отримані від продажу своїх товарів, витрачати на придбання товарів місцевого виробництва.[10;72]
Монетарний меркантилізм був ще примітивною формою власне меркантилізму. Характерною для XVI ст. і орієнтованою на заборону вивезення грошей, обмеження імпорту, посилення видобутку золота та срібла, встановлення високих мит на ввезення товарів, зниження позичкового проценту — такою була економічна політика. Такі заборони неодноразово впроваджувалися в Іспанії XVI ст., але не дали очікуваних результатів. Монетаризм виявився економічно безплідним, на ньому позначався ще вплив натурального господарства, міської регламентації торгівлі та грошового обігу, що орієнтується на замкненість економіки кожного міста.[10;77]
Така політика стримувала розвиток