Капіталізм усім своїм розвитком готував собі ворогів, не виправ-довуючи ні ліберальних сподівань, ні теоретико-економічних обгрунтувань його прогресивності. Тому одночасно з еволюцією класичної економічної теорії відбувається формування нового на-пряму — марксизму, що спочатку обмежувався обгрунтуванням ре-волюційно-демократичної теорії перебудови суспільства.[12;69]

Карл Маркс та Фрідріх Енгельс розпочинали свою діяльність як революційні демократи та теоретики революційної боротьби, але згодом створили власну теоретичну систему, яка охопила всі соці-альні науки і не залишила поза увагою ні політику, ні економіку, ні закономірності соціального та духовного розвитку суспільства. Загалом же, свiй  розвиток марксизм наприкінці XIX століття проходить трьома напрямками: 

1. Розповсюдження ідей марксизму, пропаганда та подальший розвиток його теоретичних концепцій з урахуванням нових історичних умов. 

2. Розробка ідеї революційного перевороту та побудови нового суспільства. 

3. Аналіз закономірностей еволюційного розвитку суспільства.;80]

На стадії становлення засновники теорії комуністичного майбутнього обмежувалися критикою існуючих форм держави та правових систем. Зокрема, К. Маркс і його соратник Ф. Енгельс вважали, що державний устрій Німеччини є неро-зумним, як і закони цієї держави. Основа права — приватний інтерес багатіїв і держави як виразника їхніх інтересів. Тому держава — це інструмент беззаконня, оскільки більша частина суспільства не має можливості користуватися своїми правами. З огляду на це К. Маркс не поділяв думки багатьох мисли-телів, зокрема Г. Гегеля, про те, що держава — символ добро-буту, і зробив висновок, що на землі немає такої держави, яка повною мірою відповідала б своєму призначенню. Щоб це сталося, необхідно усунути приватний інтерес. З'ясовуючи сутність держави та її співвідношення з суспільством, К. Маркс не погоджувався з Гегелем відносно того, що дер-жава породжує громадянське суспільство. З цього приводу він зазначив, що навпаки — сім'я й громадянське суспільство є передумовою, підґрунтям держави і права.[4;256]

Також класики зазначали,що сутнiсть людини – це праця. З одного боку, завдяки праці людина стає суспільною істотою. Праця формує людину й людство в цілому. З іншого боку, праця є силою, яка протистоїть людині — відчуженою працею, під якою мисли-тель розумів підневільну працю на власника, котрий привлас-нює її результат (продукт). Відчужена праця призводить до відчуження між людьми.

Відчужена праця індивіда є суспільними відносинами, а оскільки вони беруть початок у сфері виробництва, то є вироб-ничими відносинами.

Відносини капіталіста й робітника — це політико-еконо-мічні відносини, тобто зі сфери виробництва вони переходять у сферу політики. З приводу цього К. Маркс зазначав, що гроші присвоюють собі політичну владу.[12;77]

Карл Маркс розробив теорiю доданоi вартостi , яку виклав у своему легендарному твороннi “Капiтал”. За цiею теорiею робітник продає на ринку не працю, а робочу силу сукупність фізичних та інтелектуальних сил, що використовуються у виробництві товару. Робоча сила є специфічним товаром. Ідо має споживчу вартість (здатність до продуктивної праці) та мінову вартість (сума життєвих засобів, необхідних для утримання робітника та його сім’ї). 

Підприємець купує робочу силу заради споживчої вартості і повністю оплачує її вартість. Але робітник працює значно більше часу, ніж необхідно для створення вартості його робочої сили. Весь результат праці за рамками необхідного робочого часу на створення вартості робочої сили становить додану вартість. Розрізняє абсолютну та відносну форми доданої вартості.

Заробітна плата - це грошове вираження вартості товару робочої сили.

Прибуток - це форма доданої вартості, яка виступає у трьох функціональних різновидах: 

-промисловий прибуток;

-торговий прибуток; 

-позичковий відсоток.  

Рента форма доданої вартості у землеробстві. Виступає як: а) абсолютна рента (пов’язана з наявністю монополії приватної власності на землю);  

б) диференційна рента (пов’язана з різною якістю і продуктивністю земельних ділянок).[4;262] 

Капітал - це вартість, що створює додану вартість. Само зростаюча вартість. Виступає у трьох функціональних формах: 

а) промисловий; 

б) торговий; 

в) позичковий.  

Ділить капітал на:

а) основний та частина капіталу, яка постійно знаходиться у виробництві і переносить свою вартість на створений продукт частинами;

б) обіговий та частіш капіталу, яка використовується у виробництві раз і повністю переносить свою вартість на створений продукт;

в) постійний (с) та чистина капіталу, що витрачається купівлю засобів виробництва; 

г) змінний (v) та частина капіталу, яка витрачається на робочу силу. Виводить залежність між постійним та змінним капіталом і називає її органічною будовою капіталу (с/v).;270]

Еволюцiя економiчних поглядiв суспiльства призвела до виникнення новоi економiчноi думки, цiлоi течii – класичноi полiтичноi економiки. Саме представники цiеi школи вперше перенесли економiчнi дослiдження з сфери оббiгу у сферу виробництва.З упевненостю можна сказати, що саме з цього часу виникае економiчна наука у повному розумiннi цього слова. I до сих пiр деякi досiдження класикiв полiтичноi еконоiки являються основою новiтнiх економiчних теоiй.

3.Основнi напрями економiчноii науки XX- початку XXI ст.

Одним з фундаментальних принципів економiчноii науки XX стало положен-ня про те, що функціонування економічної системи мож-ливе лише при досягненні рівноваги між елементами, що її складають. Це положення, сформульоване класич-ною економічною школою, витримало іспит і часом, і критикою і лягло в основу економічної теорії як загаль-новизнане, а різні школи і напрями розрізнялися лише пропонованими способами досягнення рівноваги.

Класики вважали, що рівновага досягається в процесі обміну на основі витрат на виробництво товарів! послуг. Але підхід з позицій трудової теорії вартості не зміг об-ґрунтувати необхідності повернення системи в рівноваж-ний стан. Більш того, саме з позицій такого підходу Карл Маркс обґрунтував неминучість розбалансування системи, її краху і пошуків рівноваги на іншій (нетоварній) основі.

Прихильники класичного підходу, однак, не здавали-ся. В останній третині XIX ст. виникає напрям в еко-номічній теорії, що, зберігши деякі