Характерними ознаками «класичної» банкноти є:

1) випуск її емісійним банком замість комерційних векселів;

2) обов'язковий обмін на золото за першою вимогою власників;

3) подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і това-рне (комерційними векселями, що перебували у портфелі банку).

Завдяки цим ознакам банкнота істотно відрізнялася від комер-ційного векселя. Якщо останній має приватну гарантію, що за-безпечується капіталом одного чи групи підприємств, то банкно-та — суспільну гарантію, яка базується на капіталах усіх підприємців, що зберігаються в банках. Банкноти на відміну від век-селів є безстроковими зобов'язаннями, не пов'язаними з конкре-тними торговельними операціями.

Період «класичної» банкноти закінчився з повним припинен-ням розміну її на золото після світової економічної кризи 1929— 1933 рр. У нових умовах банкнота втратила золоте забезпечення і свою кінцеву гарантію сталості вартості — розмін на золото. Це значно зблизило сучасні банківські гроші з паперовими, оскільки зняло внутрішнє гальмо їх знецінення.

Проте справа полягає не тільки в припиненні розміну банкнот на золото. У сучасних умовах зазнав деформації і механізм авто-матичного регулювання емісії банкнот на основі вексельного за-безпечення. Передусім поряд з комерційними стали значно шир-ше використовуватися казначейські векселі та облігації держав-них позик для забезпечення випуску банкнот. Оскільки зобов'я-зання держави не є реальними цінностями, кредитування їх емі-сійним банком значно ускладнило зв'язок емісії з реальними по-требами обороту. Різке зниження частки комерційних векселів і збільшення казначейських векселів та облігацій держави в забез-печенні емісії грошей означає переорієнтацію її з потреб товаро-обороту на потреби державного казначейства. Через задоволення останніх банкноти потрапляють у сферу товарообороту, при цьо-му лише частково вони задовольняють його потреби, а частково виявляються зайвими, проте залишаються в обороті. У цьому відношенні механізм емісії банкнот стає подібним до механізму емісії паперових грошей. Це також зближує сучасну банкноту з казначейськими білетами. Разом з тим така банкнота повністю не втрачає своїх специфі-чних ознак банківських грошей, зберігає в обігу певні переваги порівняно із суто паперовими грошима і є найпоширенішою формою готівкових грошей у країнах з розвинутою ринковою економікою. Головні її ознаки і переваги полягають у тому, що навіть на покриття витрат держави вона випускається не безпосе-редньо і безповоротно, а через кредитування під боргові зо-бов'язання казначейства. Ця, здавалося б, незначна деталь емі-сійного механізму має принципове значення. Вона передбачає, що держава як економічно самостійний суб'єкт грошового обо-роту може брати участь в емісійному механізмі нарівні з комер-ційними підприємствами, якщо прагнутиме до забезпечення зба-лансованості свого фінансового господарства і виявиться здат-ною своєчасно погашати свої борги емісійному банку'. У зв'язку з цим важливого значення набуває проблема регулювання держа-вного боргу, підтримання його обсягів на економічно обгрунто-ваному рівні, установлення широкого демократичного контролю за його формуванням, включаючи лімітування його розмірів, а також за взаємовідносинами між казначейством і центральним емісійним банком.

Дуже важливо, щоб ці два органи, що перебувають по різні боки емісійного джерела, не стали «двома кишенями на одному й тому ж самому державному піджаку», якими розпоряджається «одна рука». У такому випадку гроші завжди будуть безпере-шкодно «перекочовувати» з емісійної «кишені» в казначейську й остаточно зникне відмінність між банкнотами і казначейськими білетами. Щоб не допустити цього, більшість країн законодавче встановили чітке розмежування між центральним емісійним бан-ком та державним казначейством, вивівши банк з підпорядкуван-ня уряду і зробивши його самостійним державним провідником монетарної політики.

Зважена політика щодо державного боргу та виплати доходу за облігаціями державних позик забезпечує ринковий попит на вказані цінні папери. Це дає можливість центральному банку че-рез регулювання свого портфеля таких паперів впливати на масу банкнот, продаючи їх на фондовому ринку — зменшувати, а ку-пуючи — збільшувати їх кількість в обороті.

Не втратив свого значення і механізм саморегулювання банк-нотного обігу через забезпечення їх емісії комерційними вексе-лями. Проте дія його значно змінилася. Банківські позички під комерційні векселі стали видаватися переважно в депозитній, а не в банкнотній формі. Тому емісійні банки через цей механізм регулюють масу депозитних грошей в обороті, опосередковано впливаючи і на обіг банкнот.

Чек є письмовий наказ власника поточного рахунка в банку про виплату зазначеної суми визначеному обличчю, чи кому обличчя накаже, чи пред'явнику чека. Використовується як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. На відміну від векселя, він є безстроковим зобов'язанням. Для того щоб чек мав силу законного боргового зобов'язання, він повинний мати:

1. указівка на той, хто має право одержати ці гроші;

2. суму платежу цифрами і прописом;

3. назва і місцезнаходження банку;

4. підпис чекодавця.

Чеки підрозділяються на: іменні – з правом передачі третій особі та без права передачі третій особі; пред'явницькі

Депозитні гроші — це різновид банківських грошей, який іс-нує у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб'єктів у банках. Вони не мають речового виразу і використо-вуються для платежів у безготівковій формі. Рух їх здійснюється по рахунках у банках і не виходить за межі банківської системи. А приводяться вони в рух за допомогою технічних інструментів — чеків, платіжних доручень, пластикових карток тощо.

Потреба в такій формі грошей об'єктивно зумовлена посилен-ням вимог щодо економічності та зручності грошового обороту тоді, коли його обсяги і суми окремих платежів досягають знач-них розмірів. Вона має істотні переваги перед готівковою фор-мою грошей (банкнотами): значно економніша, зручніша