РЕФЕРАТ

З історії економічних учень

На тему: “Своєрідність економічної теорії Д. Рікардо”

План

1. Давид Рікардо……………………………………………………………3

2. Теорія вартості…………………………………………………………...3

3. Гроші……………………………………………………………………...5

4. Теорія розподілу………………………………………………………....5

5. Заробітна плата…………………………………………………………..5

6. Прибуток…………………………………………………………………6

7. Земельна рента…………………………………………………………...7

8. Проблема відтворення і криз……………………………………………8

9. Список використаної літератури………………………………………10

Своєрідність економічної теорії Д. Рікардо.

Давид Рікардо (1772—1823) — видатний представник класичної політичної економії. Він народився в сім'ї лондонського біржового маклера. Два роки навчався в торговій школі в Амстердамі. Повер-нувшись до Лондона, допомагає батькові в біржових операціях. Згодом займається біржовими операціями самостійно і нагромаджує значний капітал.

Рікардо не мав систематичної освіти, але сам вивчав математику, фізику, хімію, геологію, теологію, літературу. Певний час він ви-кладав математику, двічі його обирали шерифом, аз 1819 по 1823 р. він був навіть членом англійського парламенту. Рікардо активно працює в парламентських комісіях, часто виступає з промовами з економічних питань. Його перші економічні праці було присвячено проблемам грошового обігу. 1817 р. було опубліковано його голов-ну працю «Основи політичної економії та оподаткування».

У цій праці, як і в інших, Рікардо виступає як ідеолог промисло-вої буржуазії. Він не тільки розробляє економічну програму буржуа-зного розвитку, а й бере активну участь у політичній боротьбі бур-жуазії з землевласниками.

Як і Сміт, Рікардо бачить капіталістичні відносини природними вічними. Він розвиває ідею свого попередника про особистий ін-терес як головну рушійну силу суспільного розвитку за умов повної свободи дії. Але для нього не всі егоїстичні інтереси є рівноцінни-ми. На чільне місце він ставить інтереси промислової буржуазії, рі-шуче виступаючи проти великих землевласників — лендлордів.

Основне завдання політичної економії Рікардо вбачає у відкритті законів розподілу. Якщо Сміт досліджує природу зростання багатс-тва (тобто економічного зростання), то Рікардо фактором зростання вважає розподіл. У передмові до першого видання своєї праці він пише: «Визначити закони, які керують цим розподілом (на прибу-ток, ренту й заробітну плату. — Л.К.), — головне завдання політич-ної економії»2. У передмові до третього видання Рікардо підкреслює намагання повніше, ніж у попередньому виданні, викласти свої по-гляди на цінність.

Теорія вартості. Рікардо, як і Сміт, розрізняє споживну й міно-ву цінність. Корисність (споживна цінність), підкреслював він, не є мірилом мінової цінності, хоча вона абсолютно необхідна для неї. Товари свою мінову цінність черпають з двох джерел — рідкісності і кількості праці, що необхідна для їх добування. Існують товари, цінність яких визначається виключно їхньою унікальністю (статуї, Картини, раритетні книги, монети). Цінність цих товарів не обмежу-ється кількістю праці, витраченої на їх виготовлення, і змінюється Залежно від багатства і смаків споживача. Проте їхня кількість у за-гальній масі товарів незначна. Мінова цінність переважної більшос-ті товарів визначається тільки працею.

Оскільки мінова цінність — категорія відносна, яка визначається через певну кількість іншого товару, Рікардо запроваджує поняття ще й абсолютної цінності, субстанцію якої становить праця. Проте сам він зосереджує головну увагу на дослідженні тільки мінової цінності.

Рікардо підтримує Сміта в його поясненні цінності працею і кри-тикує за її визначення працею, що купується. Не сприймає Рікардо й тлумачення А. Смітом цінності як суми доходів. У Рікардо цінність є первинною величиною, що визначається працею і розподіляється на доходи.

На цінність товарів, підкреслював Рікардо, впливає не лише пра-ця, безпосередньо витрачена на їх виробництво, а й капітал, тобто праця, витрачена на знаряддя, інструменти, будівлі, що беруть участь у виробництві.

Рікардо, як і Сміт, ототожнює капітал із засобами виробництва. Але якщо Сміт цю категорію зв'язує із капіталістичним способом виробництва, існуванням найманої праці, то Рікардо трактує її позаісторично. У нього все, що бере участь у виробництві, навіть зна-ряддя первісної людини, стає капіталом. Капітал у нього — нагро-маджена праця. А звідси й висновок про правомірність прибутку на капітал. Решта цінності йде на оплату праці.

У Рікардо теорія цінності переплітається з теорією розподілу. Він вважає, що зміни в заробітній платі не спричиняють відповідних змін цінності товару. «Цінність товару, — писав він, — або кіль-кість якогось іншого товару, на яку він обмінюється, залежить від відносної кількості праці, необхідної для його виробництва, а не від більшої чи меншої винагороди, яка виплачується за цю працю»'. Зміни в заробітній платі позначаються лише на величині прибутку. Рікардо не погоджується із твердженням Сміта, що зростання ціни праці призводить до зростання цін товарів.

Рікардо, як і Сміт, натрапив на значні труднощі, коли вирішував Проблему цінності на капіталістичній основі. Він бачив, що прибу-ток на капітал визначається розмірами капіталу, що норма прибутку має тенденцію до вирівнювання. А це було б неможливо, якби това-ри обмінювались лише відповідно до витрат живої праці. Тоді галу-зі, де основний капітал є незначним або швидко обертається, мали б переваги перед галузями, що в них основний капітал займає більшу частку або обертається повільніше.

, Перша група галузей продавала б товари дорожче, тому що в них були б більші витрати праці і згідно з трудовою теорією цінності створювалась би більша цінність. Але тоді відбувалося б переливання капіталів у ці галузі, а решта галузей не могла б розвиватись.

Щоб подолати цю суперечність, Рікардо модифікує свою теорію цінності. Він відмовляється від твердження, що заробітна плата не впливає на ціни. Розглядаючи різні зміни стану та співвідношення ос-новного й оборотного капіталу, Рікардо робить висновок, що зростання номінальної заробітної плати збільшує цінність благ, виготовлених за допомогою капіталу з коротким строком служби, або з допомогою ма-лої кількості техніки, відносно благ, виготовлених за допомогою «дов-говічного» капіталу або великої кількості техніки.