Рефінансування. Комерційні банки мають можливість пом'як-шити жорстку політику обов'язкових резервів і значно поліпшити поточну ліквідність за рахунок активних операцій на відкритому ринку та політики рефінансування, що проводить центральний банк. Наприклад, компенсаційне рефінансування може здійснюватись шля-хом переобліку векселів; безпроцентного флотингу (сальдо неоплачених операцій) за безготівкових розрахунків із центральним банком;

урахування готівки за виконання обов'язкового резерву. Централь-ний банк для впливу на діяльність комерційних банків може викорис-товувати кредити рефінансування. Рефінансування охоплює три види кредитів, що їх надають коме-рційним банкам.

Редисконтний кредит пропонується комерційним банкам в об-мін на цінні папери. Ломбардний кредит надається центральним банком комерційним банкам (які мають проблеми з ліквідністю) під заставу цінних паперів.

Кредит рефінансування. Існує два різновиди такого кредиту:*

перший призначається для рефінансування централізованих ін-вестицій. Це цільовий кредит, який надається лише під уже розпоча-ті проекти;*

другий має назву «конвертований кредит рефінансування» і призначається для реструктуризації комерційного банку.

Процентні ставки на кредити рефінансування визначає централь-ний банк залежно від прогнозованого рівня інфляції та міжбанківського ринку кредитів.

В окремих випадках загальні методи грошово-кредитного регу-лювання можуть доповнюватися інструментами селективного впли-ву на діяльність банків.

Селективні способи реалізації грошово-кредитної політики центрального банку можуть включати: регламентацію умов видачі окремих видів позик різним категоріям клієнтів; встановлення кре-дитних «стель» і граничних норм річного приросту позик; обмеження окремих видів банківських операцій (наприклад, кредитування угод щодо цінних паперів); встановлення граничної маржі під час проведення окремих типів кредитних операцій; лімітування опера-цій з обліку та переобліку векселів; встановлення верхньої межі процентних ставок на вклади або на кредити та деякі інші види об-межень. Часто для різних банків встановлюються й різні типи та роз-міри обмежень, що значно збільшує ефективність грошово-кредит-ного регулювання, оскільки центральний банк може впливати не лише на обсяг кредитів, а й на їхню структуру. Перевагою селектив-них методів є також порівняно швидкий вплив на діяльність комер-ційних банків. Водночас негативними рисами вибіркового регулю-вання є однобічна спрямованість (тільки на обмеження ділової актив-ності) та зниження рівня конкуренції в банківській справі, що нега-тивно позначається на якості послуг банків різним клієнтам.

Досягнення пріоритетних цілей діяльності центрального банку з використанням розглянутих інструментів пов'язане з розв'язанням певних суперечностей. Так, експансіоністська політика, спрямована на розширення кредитних операцій комерційних банків і зниження процентних ставок, сприяє зростанню виробництва та забезпечує вищий рівень зайнятості в країні. Однак така політика супроводжує-ться збільшенням грошової маси, що призводить до посилення ін-фляційних процесів, знижуючи купівельну спроможність національ-ної грошової одиниці. Інфляція (нарівні з низькими процентними ставками) не стимулює припливу капіталів з-за кордону, а навпаки, породжує їх відплив, одночасно створюючи сприятливі умови для імпорту, а не для експорту товарів. Наслідком цих процесів є нега-тивне сальдо платіжного балансу.

Рестрикційна політика центрального банку породжує протилежні тенденції. Низький рівень інфляції та високий курс національної ва-люти може призводити до економічного спаду та зростання безро-біття. Тому вибір типу грошово-кредитної політики і тих чи інших методів її реалізації визначається центральним банком у кожному конкретному випадкові, виходячи зі стану ринкової кон'юнктури і фази економічного циклу. У будь-якому разі перед центральним бан-ком стоїть не просте завдання оптимально поєднати застосування різних інструментів для вирішення поточних проблем з метою дося-гнення кінцевих стратегічних цілей.