Не можна погодитись з заявами дослідників, які услід за Марксом заува-жували, що Сміт змішує розподіл праці в мануфактурі і суспільстві. Дійсно, Сміт починає аналіз з поетапного розподілу праці в мануфактурі по вироб-ництву голок і через фаховий розподіл, аналіз економічних функцій класів він виходить на суспільний поділ праці. Так як у Сміта саме можливість обміну веде до розподілу праці, то ступінь останнього, пише він, завжди повинна об-межуватись розмірами ринку. Саме розвиток ринку, розвиток шляхів сполу-чення сприяють тому, що «промисли всякого роду починають природно ділитись і вдосконалюватись».

Розподіл праці і обмін передбачають наявність знаряддя обміну. Таким знаряддям у Сміта виступають гроші. Виникнення грошей Сміт правильно роз-глядає як об'єктивний процес, а не результат домовленості виробників. У своїй праці Сміт наводить надзвичайно цікавий матеріал про історію ви-никнення грошей. Він досить детально простежив цей процес і показав, що гроші ~ це товар, який виділився з маси інших товарів в результаті розвитку обміну. Гроші, як і інші товари, мають вартість. Їх Сміт розглядає як засіб, що полегшує обмін.

Визнаючи всі функції грошей, Сміт, проте, основною, визначальною нази-ває функцію грошей як засіб обігу. Гроші він назвав «великим колесом обігу» і підкреслив, що вони відрізняються від товарів, які обертаються за їх допомо-гою. На відміну від меркантилістів, які золото і срібло вважали носіями суспільного багатства, Сміт підкреслює, що доход суспільства міститься саме в товарах, а не в грошах.

Сміт вважає доцільним заміну золота і срібла паперовими грішми для зде-шевлення обігу. Найбільш придатними для цієї ролі він вважає банкноти. За-гальна сума паперових грошей не повинна перевищувати кількість золотих і срібних грошей, які вони заміняють. Регулювання кількості паперових грошей в обігу повинні здійснювати банки.

Теорія вартості. Перш за все слід зазначити, що Сміт, як і інші еко-номісти, вживає термін цінність, а не вартість. Цінність у нього має два зна-чення: корисність і можливість придбання інших предметів. Перше він нази-ває «цінністю в споживанні», друге — «цінністю в обміні». Отже, мова йде про споживну й мінову вартість. На парадоксі води і перлів Сміт пояснює різницю між споживною і міновою вартістю. Речі, що мають велику цінність у спожи-ванні, зазначає він, часто мають невелику цінність в обміні, і навпаки. «Нема нічого кориснішого за воду, але за неї навряд чи що-небудь купиш і навряд чи одержиш що-небудь в обмін. А діамант майже не має якої-небудь цінності в споживанні, але часто в обмін на нього можна одержати дуже велику кількість інших благ»^.

Для з'ясування основних правил, що визначають мінову цінність товарів, Сміт ставить і вирішує три завдання: 1) визначити дійсне мірило мінової цінності, тобто визначити дійсну ціну всіх товарів; 2) показати, з яких частин вона складається; 3) з'ясувати, в силу яких обставин відбувається відхилення ринкової ціни від природної.*

Мінову або природну цінність товару Сміт, як і Петгі, визначає працею. «Праця,— писав він,— є дійсне мірило мінової цінності всіх товарів»^. Слід за-значити, що думка про залежність цінності від кількості праці, витраченої на виробництво товару, зустрічається у найвіддаленіші часи людства. Це питання ставилось людьми раніш, ніж наука приступила до його вивчення. У XVIII ст. ця думка стала розхожою і разом з тим почала формуватись трудова теорія вартості як економічна доктрина. І Сміту, безумовно, належить певна роль в її розвитку.

На відміну від Пстгі, який вважав, що праця створює вартість лише в га-лузі виробництва золота і срібла, і фізіократів, які пов'язували цей процес з сільським господарством, Сміт твердить, що праця є основою цінності у всіх сферах виробництва. Він говорить про рівноцінність усіх видів праці. Сміт розрізняє кваліфіковану й просту працю і зазначає, що кваліфікована праця в одиницю часу створює більші цінності, ніж праця проста, некваліфікована.

У Сміта переплелись дві точки зору на цінність — суб'єктивна і об'єктивна. Суб'єктивна полягає в тому, що, на його думку, робітники оцінюють свою пра-цю як жертву, як позбавлення свободи і відпочинку. Разом з тим праця оцінюється Смітом об'єктивно як основа багатства. Проте саму працю він не аналізує як субстанцію вартості, а звертає основну увагу на мінову вартість, тобто кількісну сторону вартості.

У трактуванні теорії вартості Сміт не був послідовним. Він заявляє, що трудова теорія справедлива лише для «раннього, примітивного» суспільства. Коли ще праця не була поділена, вона могла служити основою для обміну.

З розвитком розподілу праці ситуація змінюється. По-перше, обмін стає необхідним, тому що дозволяє одержувати потрібні товари. По-друге, як за-значає Сміт, багатство особи визначається його можливістю одержувати про-екти чужої праці в обмін на свій продукт. За цих умов мінова цінність товару для товаровиробника буде визначатись кількістю чужої праці, яку він може одержати в обмін на одиницю свого товару.

Товаровиробник, обмінюючи свій товар на якийсь інший, одержує, з^, власною оцінкою, більше праці, ніж віддає. Те ж саме відбувається і з против^ пою стороною. Тобто кожний учасник обміну одержує більше праці, відносно своїх можливостей по виробництву одержуваного товару, ніж віддає. Тут м^ знову зустрічаймось з поняттям суб'єктивної цінності, проте виводиться вон^ Смітом не з принципу корисності, що було властивим австрійській школі, а ї принципу праці. * ','

Отже, перше з поставлених питань Сміт вирішує однозначно. Основу цінності товару становить праця,