ГРОШОВО-КРЕДИТНІ УМОВИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Розглядаються причини низької ефективності грошово-кредитної політики в Україні, можливі шляхи усунення цих причин і підвищення дієвості монетарної політики, аналізуються різні позиції з цієї проблеми.

Що первинне - стабільна економіка чи стабільні гроші?

Це питання постійно стояло перед владними структурами держави, що відповідають за грошово-кредитну політику, протягом усіх років незалежності України. На першому етапі (1991-1993 рр.) воно було вирішено на користь стабільності реальної економіки, наслідком чого було проведення явної експансійної грошово-кредитної політики з метою забезпечення грошовою масою всіх потреб економічних суб'єктів, підтримання достатнього платоспроможного попиту, щоб утримати в робочому стані всі підприємства, в першу чергу державного сектора, та забезпечити зростання виробництва. Наслідки такої політики добре відомі: з одного боку - це гальмування всіх процесів ринкової трансформації економіки, а з другого - це катастрофічне падіння виробництва, зростання цін і гіперінфляція (більше 10000% у 1993 р.).

Помилковість ідеї "спочатку стабілізація економіки, потім стабілізація грошей" була доведена реальною дійсністю 1991-1993 років. Це стало зрозумілим для владних структур держави, для політиків і науковців, що дозволило переорієнтувати економічну політику дійсно з ідеєю "спочатку стабілізація грошей, потім - на їх основі - стабілізація і розвиток економіки". Уряд та НБУ основною метою економічної політики на 1994 р. проголосили подолання гіперінфляції, стабілізацію цін і грошей, згідно з якою центральний банк перейшов до досить жорсткої реструкційної грошово-кредитної політики, яку послідовно проводить до цього часу. Це був на той час єдино правильний вибір, що дозволив уникнути повної фінансово-економічної катастрофи. Сьогодні навіть важко уявити, що сталося б з Україною, якби в 1994 р. грошово-кредитну політику не переорієнтували на стабілізацію цін і грошей.

Проте, за 5 років проведення реструкційної політики Україна не вирішила головних економічних завдань - не зупинила падіння виробництва, не подолала фінансової кризи. Виявляється, що досягнення грошової стабілізації не спричинило само по собі стабілізації економіки, що надії на її продуктивне спрацювання не виправдалися.

На цій підставі в останні роки розгорнулася гостра критика сучасної монетарної політики НБУ, звинувачення її в низькій ефективності, в провокуванні економічної кризи тощо. На найвищому рівні державного керівництва, серед політичних діячів і науковців точаться розмови про необхідність емісійних вливань в економіку, переорієнтацію монетарної політики, її лібералізації та підвищення рівня монетизації економіки тощо.

У посланні Президента до Верховної Ради України від 19 листопада 1998 р. Л.Д.Кучма пропонував скорегувати грошово-кредитну політику з тим, щоб переорієнтувати емісійні ресурси НБУ "із суто спекулятивної сфери... у реальну економіку" (1). Радник Президента з економічних питань проф. Гальчинський А.С. стверджує, що основний постулат сучасної грошово-кредитної політики НБУ - стабільні гроші повинні забезпечити стабільну економіку - не спрацював, і тому його слід замінити на інший: лише стабільна економіка може забезпечити реальну стабільність грошей(2). Ця теза по суті означає заклик до переорієнтації грошово-кредитної політики з цілей стабілізації цін та грошей на цілі економічного зростання, до відмови від рестрикційної і переходу до експансивної політики. Але до чого може призвести експансійна грошово-кредитна політика, ми добре знаємо з досвіду 1991-1993 р. Тому було б надто необачно знову стати на шлях, що неминуче приведе до гіперінфляції.

Сьогодні в Україні немає альтернативи сучасній виважено рестрикційній грошово-кредитній політиці. Немає жодних підстав сумніватись у доцільності орієнтації її на забезпечення сталості цін та грошей. Мова може йти лише про те, чому ефективність рестрикційної політики щодо впливу її на розвиток економіки залишається низькою, які причини цього явища та шляхи його подолання.

Досвід грошово-кредитної політики, яку проводили в Україні у 1991-1993 (експансійна) та 1994-1999 рр. (рестрикційна), дає підстави для висновку про те, що причини низької її ефективності на обох етапах криються не в самій цій політиці, а поза нею, а саме:

- у загальноекономічній політиці держави, яка не забезпечила адекватної ринкової трансформації реальної економіки і насамперед належної структурної її перебудови. За цих умов не могла дати очікуваного результату щодо впливу на виробництво ні експансійна, ні рестрикційна монетарна політика;

- у бюджетно-фіскальній політиці держави, яка не сприяє подоланню бюджетного дефіциту, зростанню платоспроможного попиту, інвестицій, спричинює швидке накопичені непомірного державного боргу, що заважає ефективно використати емісійні ресурси центрального банку. Якраз у цих сферах слід шукати шляхи підвищення ефективності грошово-кредитної політики.

Трансформаційний розрив і як його подолати

За роки незалежності структура української економіки в аспекті суспільно-відтворювального призначення продукції, яка виробляється, не тільки не наблизилася до ринкових стандартів розвинутих країн, а навпаки - погіршилася, навіть порівняно зі структурою економіки колишнього СРСР. Це зумовлено тим, що згортання виробництва, насамперед зачепило легку і переробну промисловість, сферу послуг та інші галузі, які працюють на споживчий ринок. Зазначені підприємства найбільше потерпають від руйнувань і витрат внаслідок невдало проведеної приватизації, розриву виробничих зв’язків із партнерами з колишніх республік Радянського Союзу. Їх першими позбавили державної підтримки. Оскільки обладнання та технологічні системи підприємств цих галузей були застарілими, вироблена ними продукція виявилася неконкурентноспроможною не те що на світовому - навіть на внутрішньому ринку. Внаслідок чого останній став легкою здобиччю імпортерів іноземних товарів, а становище з виробництвом товарів народного споживання ще більше погіршилося. Водночас значна кількість платників податків перестала підживлювати бюджет, багато працівників опинилося без роботи, а на продукцію деяких галузей відчутно знизився попит.

Зупинити всі ці процеси заходами грошово-кредитної політики не було змоги. У