Як на фоні розриву двох сфер економіки сприймаються пропозиції щодо зміни цілей монетарної політики? На нашу думку, це добре завуальована спроба шляхом "відкату" повернути фінансово-банківську систему з досягнутих нею позицій ринкової трансформації на старі рубежі, ліквідувати розрив, що утворився, пристосувавши її до обслуговування застарілої структури реальної економіки. Цим пояснюються і пропозиції націоналізувати великі банки, зокрема банк "Україна", і небажання реструктуризації, і впертий опір подальшій ринковій трансформації , банківської системи, красномовним проявом чого було надмірне зволікання із прийняттям Верховною Радою Закону "Про Національний банк України", і безперервний адміністративний тиск на банки з метою примусити їх латати дірки у державних фінансах, небажання своєчасно розраховуватися по зобов’язаннях уряду перед банками тощо.
Якщо прибічники такого шляху подолання розриву між сферами економіки переможуть, це призведе до істотного відходу від ринкових реформ і матиме для економіки України катастрофічні наслідки. Тому вихід із ситуації, що склалася, слід шукати лише у прискоренні реструктуризації реальної економіки, у "підтягуванні" її до того рівня ринкової трансформації, якого вдалося досягнути у фінансово-банківській сфері.
Проблема ліквідації трансформаційного розриву має не тільки змістовий аспект (правильний вибір напряму дій), а й часовий. Зазначений розрив досягнув критичного рівня, і Україна вже не має часу для поступового його подолання - через реструктуризацію виробництва шляхом відновлення діяльності підприємств у межах попередньої структури з одночасною адаптацією її до ринкових умов. Це – процес, який вимагає тривалого часу і значних інвестицій. Єдиним реальним шляхом вирішення цього завдання є прискорений розвиток малого і середнього бізнесу.
Вибір такого шляху не означає, що не відновлюватиметься виробництво на середніх і великих підприємствах, більшість із яких сьогодні майже не працює. Обидва завдання є важливими, і вирішувати їх треба одночасно. Але відновлення діяльності вітчизняних підприємств слід розцінювати як стратегічне завдання на середньо - і довгострокову перспективу, розв’язання якого залежатиме від накопичення внутрішніх інвестиційних ресурсів країни чи залучення іноземних. Форсування ж розвитку малого й середнього бізнесу слід розглядати як стратегічне завдання поточного моменту, оскільки для його вирішення Україна вже зараз має достатні ресурси.
Справа в тому, що підприємства малого й середнього бізнесу, як правило, мають малу капіталомісткість, високу швидкість обороту капіталу, високу ефективність виробництва і коротку окупність затрат. Отож, можна забезпечити прискорений розвиток мережі цих підприємств при мінімальних вкладеннях фінансового капіталу, якого в Україні обмаль. Усі інші передумови для форсування розвитку малого й середнього бізнесу - вільна висококваліфікована робоча сила, сприятливі природні умови, незайняті виробничі площі, доста гні сировинні та енергетичні ресурси тощо - у нас є.
На жаль, ці широкі можливості та сприятливі умови досі не використано - мале й середнє підприємство в нас не набуло належного розвитку. Понад те—за період проведення політики економічної стабілізації воно порівняно з 1991 - 1993 р. навіть деградувало. Досить сказати, що в Польщі, яка серед постсоціалістичних країн Східної й Центральної Європи досягла найбільших успіхів у реструктуризації виробництва та в розвитку економіки, нині функціонує 2.0 мільйони малих і середніх підприємств, де зайнято близько 40% усього працездатного населення країни. В Україні ж створено лише 150.0 тис. таких підприємств (а реально працює ще менше), і на них зайнято приблизно 5-6% працездатного населення. Характерно, що у високорозвинених країнах Західної Європи (Німеччині, Франції, Великобританії та інших) рівень зайнятості населення у середньому та малому бізнесі ще вищий, ніж у Польщі. Та якби Україна на час незалежності досягла у цій сфері хоча б рівня Польщі, ми б давно подолали спад суспільного виробництва та вирішили багато інших наболілих питань: бюджетних, інвестиційних, соціальних, валютних, монетарних тощо. Якраз тому ми втратили переваги, які мали перед іншими країнами на старті ринкових реформ, тому так довго відстаємо в економічному розвитку від більшості з цих країн, тому не виправдалися надії урядових структур на те, що стабільні
