- надання протягом двох років "податкових канікул" для новостворених підприємств та обмеження податків обсягом, що склався у 1998 р. для діючих підприємств;

- спрямування підприємствами малого й середнього бізнесу всіх відрахувань до позабюджетних фондів (крім пенсійного) у спеціальний фонд розвитку малого і середнього бізнесу, з використанням цього фонду через спеціально створений комерційний банк розвитку;

- надання політичної та правової підтримки малому й середньому бізнесу на всіх рівнях державної влади.

Водночас необхідно внести відповідні корективи й уточнення до всіх законодавчих актів економічного та фінансово-банківського спрямування - про підприємництво, державний бюджет, державний борг, банки і банківську діяльність, страхування, про інвестиційну діяльність тощо.

Бюджетний дефіцит та ефективність грошово-кредитної політики Друга група факторів, що негативно впливають на ефективність грошово-кредитної політики, пов'язана з розбалансованістю державних фінансів. Значні обсяги бюджетного дефіциту провокують зростання попиту на грошовому ринку, погіршення його кон'юнктури та керованості, підвищення рівня позичкового проценту, відволікання грошових коштів зі сфери реальної економіки тощо. В результаті знижується результативність впливу регулятивних заходів монетарної політики на процеси, що відбуваються в реальній економіці, перш за все, на інвестування та стимулювання виробництва. Щоб послабити ці негативні наслідки розбалансованості державного бюджету, владні структури України в останні роки досить одностайно вели боротьбу за скорочення бюджетного дефіциту.

Зокрема, законом "Про Державний бюджет України на 1999 рік" бюджетний дефіцит затверджено в сумі 1,24млрд. гри., що становить близько 1% річного обсягу ВВП. Якщо навіть врахувати, що затверджений обсяг бюджетного дефіциту є заниженим , рівень його все ж є занадто високим. На штучну заниженість бюджетного дефіциту на 1999 р. відкрито вказував Президент України Л.Д. Кучма (3). При нормальному стані економіки і фінансової системи профінансувати такий дефіцит можна було б без особливих труднощів і ускладнень.

Проте справа не тільки в обсязі бюджетного дефіциту, а й у джерелах і механізмі його фінансування . Дефіцит 1999 р. передбачено профінансувати за рахунок внутрішніх джерел в сумі 0,61 млрд. грн. і за рахунок зовнішніх джерел в сумі 0,63 млрд. грн. Порівняно з попереднім 1998 р. істотно зменшилось залучення як внутрішніх джерел фінансування (у 2,4 рази), так і зовнішніх (у 2,1 рази), а також змінилась структура джерел фінансування - питома вага внутрішніх джерел зменшилась з 51,7% до 49,2%, а зовнішніх - відповідно зросла.

Проте, не зважаючи на видиме зменшення попиту Уряду на позичкові кошти на фінансовому ринку України, проблема фінансування бюджетного дефіциту в 1999 р. істотно загострилася.

- По-перше, це зумовлено не тільки заниженням офіційно затвердженого обсягу бюджетного дефіциту, а й невиконанням запланованих на поточний рік обсягів бюджетних доходів і видатків.

По-друге, ситуація на фінансовому ринку України в 1999 р. істотно погіршилася, що значно ускладнило мобілізацію як внутрішніх, так і зовнішніх джерел фінансування дефіциту.

Конверсія короткострокових ОВДП у довгострокові, проведена урядом України наприкінці 1998 - на початку 1999 р., за своїми наслідками рівнозначна оголошенню дефолту внутрішнім кредиторам. Основний її негативний наслідок - втрата довіри до кредитоспроможності уряду, що спричинила руйнацію ринку державних цінних паперів.

Якщо на початку 1995 р., коли було розпочато випуск ОВДП, в Україні ще жевріла надія щодо спроможності уряду (а він для переважної більшості інвесторів був найнадійнішим позичальником) подолати спад виробництва і вирішити фінансові проблеми, то сьогодні його кредитоспроможність поставлено під сумнів. Уряд не лише не зупинив економічного спаду, не ліквідував фінансову розбалансованість, а й істотно посилив останню, значно збільшивши державні борги та зобов'язання щодо їх обслуговування. Причому позички в основному використано на споживчі потреби, тому вони не стали поштовхом до економічного зростання, не привели до посилення потоку інвестицій. Нині навіть "безнадійні" оптимісти уже зрозуміли, що в Україні не створено економічних передумов для погашення дедалі зростаючих державних боргів. Навпаки, ці передумови навіть погіршилися. Сподіватися, що за таких умов Уряд зможе в перспективі нормально розрахуватися бодай за старими зобов’язаннями, немає достатніх підстав, не кажучи вже про нові позички, необхідні для фінансування бюджетного дефіциту 1999 р.'.

Труднощі з фінансуванням бюджетного дефіциту із передбачених законом джерел спонукають Уряд залучати до вирішення цієї проблеми Національний банк України. То ж ідеться до того, що саме на НБУ буде перекладено весь тягар безнадійного фінансування з внутрішніх і зовнішніх джерел бюджетного дефіциту. Причому не лише офіційно затвердженого Верховною Радою, а й того, що фактично сформується. Про вірогідність такого розвитку подій свідчить той факт, що Кабінет Міністрів України своєю постановою уже збільшив обсяг випуску в 1999 р. облігацій внутрішньої державної позики до 2 млрд. 988 млн. грн., що в 2.4 рази перевищує обсяг бюджетного дефіциту, а обов'язки генерального агента з випуску, обслуговування та погашення всього обсягу емісії поклав на НБУ.

За умов, що склалися, ЧБУ із простого агента з розміщення ОВДП перетворюється чи не на єдиного покупця і тримача всієї кількості цих облігацій).

До чого може призвести такий розвиток подій у сфері фінансування бюджетного дефіциту?

По-перше, НБУ перетвориться на прямого і головного кредитора уряду, який фінансуватиме дефіцит державного бюджету, що заборонено Законом "Про Національний банк України".

По-друге, НБУ остаточно втратить змогу виконувати свою ключову функцію "кредитора в останній інстанції" щодо комерційних банків;

зменшиться участь банківської системи у фінансуванні реальної економіки.

По-третє, ще більше обмежиться вплив НБУ на процеси, які відбуваються на грошовому ринку, зокрема