Реферат з курсу «Гроші і кредит»

Внесок Кейнса в теорію грошей

Вступ

Докорінна перебудова системи теоретичних поглядів з приводу суті грошей, їх місця і ролі у структурі економічних відносин відбулася у першій третині ниніш-нього століття. Ця перебудова пов'язана з працями одного з найвидатніших економістів XX ст. Джона Мейнарда Кейнса (1883— 1946). Йдеться про знамениту тріаду Кейнсових праць, що посіла чільне місце в теорії грошових відносин. Це книжка «Трактат про грошову реформу» (1923 р.), двотомне ви-дання «Трактат про гроші» (1930 р.) і визначальна праця англійського вченого, що стала класикою світової еко-номічної думки,— «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936 р.).

Кейнс був сином відомого англійського економіста Джона Невілла Кейнса, автора книги «Предмет і метод політичної еконо-мії», опублікованої 1890 p. Отримав освіту в Ітоні та Кембріджі. Спочатку вивчав математику та теорію ймовірності, але згодом за-цікавився економікою. 1905 р. А.Маршалл написав Кейнсу-батьку: «Ваш син чудово працює в галузі економічної науки. Я сказав йому, що був би дуже радий, якби він вирішив присвятити себе кар'єрі професійного економіста».

Проте Кейнс був не тільки економістом. Він був неймовірно ак-тивною, різнобічне обдарованого людиною. Посідав високі держав-ні пости, особливо у галузях, де треба було вирішувати внутрішні та зовнішні фінансові проблеми англійського уряду в період між двома світовими війнами. Кейнс був представником Британського казна-чейства на Паризькій мирній конференції під час першої світової війни, заступником канцлера казначейства, членом ради директорів. Англійського банку, казначеєм у Королівському коледжі, очолював Національне товариство зі страхування життя, був керуючим інвес-тиційною компанією. Крім того, він редагував Кембріджський «Еко-номічний журнал», очолював журнали «Нейшн» та «Нью стейтсмен», був головою Ради з підтримки музики та мистецтва та ін.

У своїх наукових творах він розглядає широке коло проблем, зо-крема, проблеми теорії ймовірності, монетарної економіки, наслідки мирної угоди, укладеної після першої світової війни. Проте його головною працею є «Загальна теорія зайнятості, процента і гро-шей».

Ідеї цієї книжки були із захопленням сприйняті в колах великої буржуазії. Книжку назвали «біблією кейнсіанства». Західні економісти навіть проголосили «кейнсіанську революцію», яка на-решті переможе марксизм. А американський історик економічної думки Селігмен поставив книжку Кейнса поряд з «Багатством наро-дів» Сміта та «Капіталом» К. Маркса.

Учення Кейнса стало своєрідною реакцією на неокласичну шко-лу й маржиналізм, які панували в економічній науці до нього і до яких колись належав і він сам як учень А. Маршалла і кембріджської школи. Економічна криза 1929—1933 pp. різко змінила погля-ди Кейнса, він рішуче й безоглядно пориває з поглядами А. Маршалла, його ідеями фритредерства й висловлює думку про те, що капіталізм доби вільної конкуренції вичерпав свої можли-вості та пішов у непам'ять.

Попередниками Кейнса, які розробляли ті чи інші функціональні зв'язки процесу відтворення і положення яких він розвиває далі, можна вважати так звану стокгольмську школу — Б. Умена, Е. Ліндаля; Ф. Кана у Великобританії та А.Ханта у Німеччині. Однак тільки Кейнс чітко сформулював новий напрям економічної те-орії — теорію державного регулювання економіки.

На відміну від інших буржуазних економістів, які зосереджували свою увагу на діяльності окремих господарських одиниць, Кейнс значно розширив рамки дослідження, роблячи спробу розглянути національне капіталістичне господарство в цілому, оперувати пере-важно агрегатними категоріями — споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість, тобто величинами, котрі визна-чають рівень та темпи зростання національного доходу. Та голов-ним у методі дослідження Кейнса було те, що, аналізуючи сукупні народногосподарські величини, він прагнув встановити причинно-наслідкові зв'язки, залежності та пропорції між ними. Це поклало початок такому напрямку економічної науки, який сьогодні називають макроекономічним. «Кейнс, мабуть, повинен посісти постійне місце в історії економічної думки як перша особа, котра розробила повністю обґрунтовану теорію того, що ми називаємо зараз макроекономікою» .

Економічні погляди Дж.М.Кейнса

У докейнсіанській політекономії панував мікроекономічний під-хід, тобто аналіз економіки з погляду окремих економічних оди-ниць. Умови процвітання окремої фірми ототожнювалися з умовами процвітання нації в цілому, примноження її національного багатст-ва, тому у центрі аналізу була окрема фірма, проблеми мінімізації її витрат та максимізації прибутку як джерела нагромадження ка-піталу. Головна відмінність між макро- та мікроекономічним під-ходами полягає не в тім, що перший ігнорує інтереси окремих фірм, а другий — національну економіку. Відмінність зв'язана з тим, якому фактору — інтересам окремої фірми чи загальним умовам відтворення — надається вирішального значення для економічно-го зростання країни. Кейнс віддав перевагу загальноекономічним факторам.

Всупереч уявленню про внутрішню збалансованість ринкової економіки Дж.М.Кейнс у своїх працях теоретично довів, що механізм ринкової конкуренції за нових умов економічного розвитку не в змозі самотужки, без втру-чання держави, забезпечити ефективне використання го-ловних чинників виробництва й відповідну рівновагу про-цесу розширеного відтворення.

Слід враховувати, що цей принципової ваги висновок спи-рався на реальні факти економічного розвитку 1930-х рр., а надто періоду великої депресії, яка поставила наявну систему господарських зв'язків на грань повної ката-строфи.

На відміну від теорій Кларка, Маршалла, Пігу та інших, Кейнс дійшов висновку, що всі життєво важливі проблеми високо розвинутого капіталістичного суспільства слід шукати не у сфері пропозиції ресурсів (їхньої рідкісності, цінності, найбільш ефективного поєд-нання для отримання максимуму продукції, «винагородження» фак-торів виробництва і т.п.), чим займалася до цього часу неокласична економічна думка, а у сфері попиту, що забезпечує реалізацію цих ресурсів. Відповідно до закону Сея, котрий став засадним для всієї неокласичної політекономії, сам процес виробництва товарів ство-рює дохід, що точнісінько