Кейнс заперечив дію автоматичного механізму як на ринку това-рів, так і на ринку робочої сили та капіталу.

По-перше, він поставив під сумнів існування за умов монополіс-тичного капіталізму (до речі, сам Кейнс не вживав цього словоспо-лучення, але саме його мав на увазі) вільного руху цін у напрямі зниження. Досвід показував, що ціни залишаються незмінними на-віть за умов зниження зарплати та спаду виробництва.

По-друге, Кейнс показав неможливість постійного зниження норми процента з метою стимулювання інвестицій. Є певна межа, нижче за яку економічні суб'єкти віддадуть перевагу не передаван-ню своїх заощаджень у позичку, а триматимуть їх у вигляді ліквідних засобів з метою страхування себе у разі різних непередбачених ускладнень.

По-третє, Кейнс поставив питання про неможливість зниження заробітної плати у зв'язку з наявністю сильних профспілок, що за-хищають економічні інтереси робітничого класу.

Таким чином, Кейнс намагався показати, що механізм автомати-чного зрівнювання попиту та пропозиції, що на ньому грунтується неокласична теорія, є утопією.

Критикуючи закон Сея, Кейнс на перше місце висунув проблему «ефективного попиту». Сучасний рівень виробництва або націо-нального доходу, за Кейнсом, залежить від сукупного ефективного попиту, тобто попиту, що забезпечений грошима, інакше кажучи, від реальних витрат на придбання товарів та послуг. У зв'язку з цим Кейнс звертає увагу на проблему реалізації та показує, що неузго-дженості у сфері попиту і створюють у капіталістичному суспільстві головну перешкоду для використання ресурсів: труднощі з реаліза-цією саме і призводять до порушень процесу відтворення.

Водночас слід наголосити й на тому, що Дж.М.Кейнс ніколи не перебільшував значення державного регулю-вання економічних процесів, їх застосування розглядалося не як скасування, а як доповнення до ринкових механізмів. Як показала історична практика, ринкові саморегулятори здатні зробити багато, але їм не до снаги цілком забез-печити ефективний економічний розвиток. Тому йдеться про застосування державних механізмів лише на рівні тих структур, які не сприймають методів ринкової само-регуляції. З урахуванням цього в теорії Дж.М.Кейнса пе-ревага надавалася активному використанню щонайперше фіскальної та грошово-кредитної політики, яким відводи-лась провідна роль у системі державного регулювання процесів економічного відтворення, зокрема в забезпеченні оптимальної зайнятості.

Грошова політика. «Керовані гроші»

Висунуте кейнсіанською теорією положення про необ-хідність активного втручання держави у процес економіч-ного відтворення і необхідність проведення у зв'язку з цим гнучкої фіскальної та грошово-кредитної політики цілком логічно передбачало принципові зміни позицій еко-номічної науки з приводу ролі грошового чинника в гос-подарському розвитку. Вже зазначалося, що, починаючи від А.Сміта і Д.Рікардо, вся класична і неокласична літе-ратура виходила з уявлення про нейтральність грошей у системі економічного розвитку, обмежуючи сферу їх за-стосування у процесі відтворення лише реалізацією про-дукції, що виробляється.

Мова йде про те, що за суттю неокласична концепція ринкової економіки являла модель бартерного господарс-тва, у якому гроші виконували здебільшого допоміжні функції. На противагу цьому Дж.М.Кейнс висунув поло-ження про те, що гроші виконують у процесі відтворення свою особливу, самостійну роль, що вони не така собі «вуаль», а джерело підприємницької енергії, що вони ви-ступають у структурі економічних зв'язків у ролі посе-редницької ланки між поточною і майбутньою господарською діяльністю, витратами виробництва та його кінце-вими результатами. «Значущість грошей,— писав із при-воду цього Дж.М.Кейнс,— якраз і випливає з того, що вони є передусім хитромудрим засобом поєднання сучас-ного і майбутнього». Виходячи з цього, Дж.М.Кейнс обґрунтував висновок про те, що гроші відіграють особливу, самостійну роль у структурі ринкової економіки, що вони активно впливають на мотиви поведінки її суб'єктів та їхні господарські рішення, а тому неможливо передбачити перебіг економічних подій ні на короткий, ні на тривалий термін, якщо не приховувати того, що відбуватиметься з грішми впродовж відповідного періоду.

Оцінюючи суть такого визначення місця грошей у си-стемі виробничого відтворення, американський економіст, дослідник розвитку економічної думки Б.Селігмен писав, що кейнсіанське положення, буцімто гроші мають істотне значення і є вагомим чинником в економічній системі, виступають не лише засобом виміру економічної діяль-ності, але й рушійною силою тих явищ, котрі ними ви-мірюються, справило суттєвий вплив на весь подальший розвиток економічної теорії.

У чому насправді полягала новація підходу Дж.М.Кейнса у визначенні місця грошей у структурі виробничого від-творення?

Розглядаючи це питання, необхідно підкреслити, що мова йшла не лише про визначення активної функції грошового чинника в ринковій економіці. Подібні ідеї ви-словлювались і до Дж.М.Кейнса. Щоб переконатися в цьо-му, досить звернутися до праці західного економіста Й.Шумпетера «Теорія економічного розвитку», у якій гроші розглядаються дещо в іншому, ніж у неокласичних теоріях, аспекті.

У своєму аналізі виробничого відтворення Й.Шумпетер поділяв економіку на дві підсистеми — систему простого товарного виробництва (незмінного обігу) і так звану си-стему динамічного процесу. У відповідності з цим ним була аргументована двозначна визначеність місця грошей у ринковій економіці. Коли економіка не виходить за межі незмінного обігу, писав він, можна абстрагуватися від грошей, бо в такій економіці вони виконують суто технічну функцію. А от у динамічній економіці роль грошей помітно змінюється. Вони стають одним із визначальних ресурсів виробничого відтворення. Виходячи з цього, Й.Шумпетер сформулював висновок про те, що грошовий ринок у ди-намічній системі виступає в ролі штабу економіки, звідки надходять накази її окремим галузям. Саме цей ринок є своєрідною кровоносною системою виробництва,