Як діловим світом, так і наукою про народне господар-ство, писав з приводу цього Дж.М.Кейнс, давно доведено, що періоди інфляційного підвищення цін хвилюють дух підприємництва. Інфляція, підкреслював він, виступає, з одного боку, як важливий важіль стимулювання плато-спроможного попиту, інвестиційного процесу та економіч-ної активності, як засіб послаблення позицій економічно пасивного прошарку рантьє. Вона «зменшує схильність рантьє до збереження». З іншого боку, інфляція розгля-дається як матеріальна основа втручання держави у про-цес виробничого відтворення. Вона застосовується держа-вою в періоди, коли виникають труднощі бюджетного фі-нансування, в умовах загострення проблеми зайнятості.

Звісно, було б помилкою абсолютизувати симпатію Дж.М.Кейнса до політики «дешевих грошей». Як наголошу-валось, така політика розглядалася англійським вченим як інструмент антикризових заходів держави. Водночас він не лише не заперечував, але й відстоював за умов еко-номічного піднесення жорстку кредитно-емісійну політику. З 1932 р. він опублікував статтю «Дорогі гроші», де під-креслювалося, що «саме піднесення економіки, а не її криза є тим періодом, коли необхідна жорстка фінансо-во-грошова політика». Отже, йдеться про відповідну гнуч-кість політики «регульованих грошей», її глибоку корекцію щодо розвитку економічного циклу.

Висновки

Оцінюючи в цілому внесок Кейнса в теорію грошей, слід зробити такі два зауваження:
1.У своїх дослідженнях Кейнс не зачіпав кардинальних питань теорії грошей - їх сутності та вартості. У цих питаннях він повністю залишився на традиційній для кількісників позиції номіналістичної теорії, називаючи гроші витвором держави, а вартість їх визначав як результат кількісного співвідношення маси грошей і маси товарів в обороті, тобто з позицій кількісної теорії. Кейнс також неодноразово підкреслював, що за незмінності всіх інших чинників впливу на ціни, зміна кількості грошей прямо впливає на рівень цін, хоч цей вплив не є прямо пропорційним.
2.Головним спрямуванням дослідницьких зусиль Кейнса в теорії грошей були питання місця і ролі грошей у відтворювальному процесі. Щодо цих питань він цілковито дотримувався методології монетаристської теорії грошей, за якою головним об'єктом наукових досліджень повинні бути прикладні аспекти використання грошей в економіці.
Дж. М. Кейнс не тільки спирався на напрацювання своїх попередників, а й пішов значно далі в напрямі завершення теорії "регульованих грошей", "керованої інфляції", дослідження монетарного впливу на економічний цикл, на розвиток виробництва тощо. Ідея Туган-Барановського про вплив кількості грошей на ціни і виробництво через механізм дисконтного процента не тільки лягла в основу теорії грошей Кейнса, а й виявилася ключовим її елементом. Через процент та інвестиції він визначав прямий шлях впливу кількості грошей на процес відтворення, а в процентній політиці вбачав основний важіль монетарної політики держави.
Разом з тим Дж. М. Кейнс не був простим поглиблювачем ідей кількісної теорії грошей. Він посідає своє особливе місце у світовій економічній думці взагалі і в теорії грошей зокрема. Ця особливість проявляється в цілому ряді теоретичних висновків щодо механізму впливу грошей на реальний сектор економіки і ролі монетарної політики в державному регулюванні економіки, які не вписувалися у загальний процес розвитку неокласичної теорії грошей.
Спираючись на дослідження економічних криз, які періодично потрясали світову економіку протягом 50-ти останніх років, Дж. М. Кейнс дійшов висновку, що в нових умовах ринковий механізм суспільного відтворення не спроможний самостійно, на засадах саморегулювання забезпечити достатню ринкову рівновагу і рівномірність економічного розвитку. Тому виникла об'єктивна необхідність доповнити цей механізм державним регулюванням економіки.
Дж. М. Кейнс остаточно відкинув постулати класичної теорії, що "гроші не мають значення" у відтворювальному процесі, що це лише другорядний технічний інструмент, і довів протилежне: гроші мають суттєве значення і виконують самостійну роль у розвитку економіки. Вони активно впливають на мотиви поведінки економічних суб'єктів, на їх господарські рішення і тому є джерелом стимулювання підприємницької активності і розвитку виробництва. Тим самим він відкинув "класичну дихотомію", що створила глибокий розрив між сферою реальної економіки і грошовою сферою. Головним каналом зв'язку між цими сферами Кейнс визнав норму процента, яка зазнає впливу сил грошового ринку (попиту і пропозиції грошей) й одночасно сама впливає на прийняття рішень про майбутні інвестиції.
З цих двох кейнсіанських положень випливало третє - про можливість ефективного регулювання грошей і свідомого використання їх державою як інструмента впливу на економіку, про проведення дійової монетарної політики з метою згладжування коливань економічного циклу та впливу на економічний розвиток взагалі. Отож, він створив закінчену концепцію "керованих грошей", що базувалася на широкому державному регулюванні пропозиції грошей та була спрямована на забезпечення стимулювання ефективного попиту. Гроші стали об'єктом державного регулювання й одночасно інструментом державного втручання в економічні процеси через механізм монетарної політики.
Кейнс змістив центр аналізу ролі грошей в економіці з довгострокових часових інтервалів, як це робили неокласики, на короткострокові, тому що тільки на цих інтервалах можливо було з'ясувати механізм економічного циклу та вияснити зв'язок грошей з його розвитком. Це був новий підхід, який дав можливість Кейнсу зробити принципово нові висновки.
Зокрема він довів, що на короткострокових інтервалах вплив грошей на економіку здійснюється не за постулатами кількісної теорії, тобто не тільки через ціни, а й з допомогою інших інструментів, передусім норми процента. До цього висновку він прийшов у результаті поглибленого дослідження "теорії касових залишків", сформованої кембриджською школою. Кейнс глибоко вивчив роль процента