2.Показник залучення (вилучення) через банківську систему фінансових ресурсів у регіонах.

Аналіз регіональних особливостей по будови банківської системи України засвідчує: значні диспропорції у її розвит-ку призвели до вимивання коштів з регіонів із низьким рівнем розвитку фінансової інфраструктури та інвес-тиційної привабливості у регіони (області), розвинутіші та інвестиційно при-вабливіші (див. додаток Б).

За показником залучення (вилучення) через банківську систему фінансових ре сурсів у регіонах усі області (регіони) Ук-раїни можна умовно поділити на дві групи:

1) регіони-донори, з яких через банки вилучаються фінансові ресурси;

2) регіони-отримувачі, котрі залуча-ють фінансові ресурси з інших регіонів.

До першої групи слід віднести Авто-номна Республіку Крим, Донецьку, Жи-томирську, Івано-Франківську, Київську, Луганську, Львівську, Тернопільську, Хмельницьку, Черкаську та Чернігівську області. Найбільшими донорами в Україна є Донеччина, але це є, швидше за все, тимчасовим явищем, пов'язаним із політичною ситуацією, Львівщина (вилу-чено 1 180 млн. грн. ) та Луганщина (530 млн. грн.). Явище вилучення фінансових ресурсів з регіону є дуже небезпечним для економіки областей, оскільки в резуль-таті виникає брак коштів, необхідних для інвестиційної діяльності, а це у свою чергу призводить до збільшення ціни на ресурси та загального колапсу інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання.

До другої групи належать Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Закарпатська, Запорізька, Кіровоградська, Ми-колаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Харківська, Херсонсь-ка, Чернівецька області та м. Київ. Найбільшим отримувачем коштів в Ук-раїні є Київ, який залучив у свою еко-номіку з інших регіонів 5 537 мли. грн. (!).

Явище вимивання коштів із регіонів потребує особливої уваги, оскільки воно посилює диспропорції у їх соціально-економічному розвитку. Така ситуація спонукає до пошуку нових шляхів стабілізації руху фінансових ресурсів між регіонами. Один із них – підвищення ролі регіональних банків у фінансовому секторі регіонів.

3. Банківське кредитування регіонів України.

Розглянемо можливості банківського кредитування, проаналізуємо регіональні й га-лузеві особливості розподілу довго- та короткострокових кредитів.

Якщо проаналізувати структуру кредитів за видами, виявимо одно-значне домінування короткостро-кових позичок, які до того ж витра-чаються здебільшого на покриття дефіциту обігових коштів. Така тен-денція характерна для всіх регіонів держави.

За обсягами наданих кредитів регіони України суттєво відрізняють-ся. У цьому плані лідирують м. Київ і Київська область. За даними Ради з вивчення продуктивних сил Ук-раїни Національної академії наук Ук-раїни, їх частка у загальному кредит-ному потоці держави починаючи з ]993 року становить від 38 до майже 48%. Значна частка кредитів припа-дає, на області Придніпровською регіону (14.5—18.6%). Питома вага позичок, наданих банківськими ус-тановами областей Донецького та Східного регіонів, за даними Ради з вивчення продуктивних сил України, становила 17.5% (відповідно 8 2 і 9.3%). У Південному регіоні значення даного показника коливалося в межах від 11.1% (1995 р.) до 8.2% (2000 р.). Зрос-тання (на 0.8%) спостерігалося лише в Одеській області Кредитні ресурси областей Подільського (1.7%) та Кар-патського регіонів (5.0%) теж знижу-ються. Діапазон коливань — від 0,1 % (Івано-Франківська область) до 0.8% (Вінницька область). Більш-менш ста-лу ситуацію маємо у Львівській об-ласті. Східному регіону (як і Цент-ральному та Придніпровському при-таманна тенденція до збільшення об-сягу кредитів. Потенціал зростання є результатом успішної кредитної політики регіональних органів влади. На Поліссі спостерігається протилеж-на ситуація: за даними Ради з вив-чення продуктивних сил України, до 2001 року у Волинській та Жито-мирській областях показник, про який ідеться, мав нульове значення, у Рів-ненській і Чернігівській — від'ємне (відповідно —0.9 та—0,4%).

Як бачимо, більшість областей Ук-раїни донедавна мала так звану фол-тенденцію у сфері надання кредитів, лише в окремих із них обсяги позичок стабільно збільшувалися. Зауважимо, що зростання, як правило, спостеріга-юся в індустріальних областях, у ве-ликих бізнесових (фінансових, І

інвестиційних, інноваційних) центрах.

Перейдемо до аналізу (в регіональ-ному масштабі) структури кредитів за строками.

Немає потреби доводити, що дов-гострокові позички(на термін понад 5 років), як правило, спрямовуються на оновлення та розширення основного капіталу, тобто фактично і є інве-стиціями. На жаль, саме їх в Україні гостро не вистачає. Серед основних причин — наявність різких ринкових коливань, відсутність гарантій повер-нення капіталу, незахищеність кре-диторів тощо.

Серед восьми регіонів України найвищіші показники надання довгостроко-вих кредитів мали Центральний регіон (9.4% від загального обсягу), Придніпровський (3.2), Південний (1.8) і Східний (1.3). Найменші значення зафіксовано в Поліському (0.4) та Подільському (0.1%) регіонах. Макси-мальні значення (в межах регіонів) мали Київська (9.4), Дніпропетровська (2,5) і Харківська (1.0%) області. Довгострокові кредити становили близько 0.1% у Закарпатській, Хер-сонській, Житомирській і Чернігівській областях. У Луганській, Черні-вецькій, Рівненській, Черкаській об-ластях та областях Подільського регіону надання зазначених кредитів про-тягом дослідженого Радою з вивчен-ня продуктивних сил України періоду не зафіксовано.

На основі даних Національного банку України проведемо аналіз про-цесу кредитування в часовому вимірі.

Стосовно загального обсягу кредитів, то за період із 1995 по 2003 роки спос-терігалася тенденція до їх суттєвого збільшення. Так, упродовж 1999 року приріст загального обсягу позичок порівняно з попереднім роком становив 2 914 млн. грн. (32,84%), протягом 2000 р - 7 787 (66.05%), 2001 р. -8 799 (44.95%), 2002 р. - 13 662 (48.15%), а за станом на І вересня 2003 р. - 13 455 млн. грн. (32-00%) відносно відповідного періоду попе-реднього року. Це свідчить про сут-тєве зростання ролі банківської систе-ми у процесах кредитування та в інве-стиційному забезпеченні суб'єктів гос-подарювання грошовими коштами, яке простежується останнім часом.

За секторами економіки протягом 2003 року домінував нефінансовий — на нього припадало понад 85% за-гального обсягу кредитів.

Незважаючи на відносно невисо-ким рівень ліквідності національної