Функцію міри вартості гроші виконують ідеально. Виробник заздалегідь, до появи з товаром на ринку, визначає ціну, за якою вигідно продати його. Але й при зустрічі з покупцем на ринку, де остаточно вирішується ціна товарів, наявність грошей у будь-якій формі не обов’язкова. Продаж взагалі може відбуватися в борг, під майбутні гроші, але ціна визначається в момент операції купівлі-продажу. Тим більше не потрібна наявність реальних грошей при встановленні товарних цін державними органами. Проте вони повинні мати чітке уявлення про мінову вартість грошей, яка фактично склалася і діє на ринку, щоб установити ціну, адекватну вартості товару.

Другою за значенням є функція грошей як засобу обігу. У цій функції гроші служать засобом реалізації товарів, виступають посередником у їх обміні. Цю функцію можуть виконувати лише реальні гроші, тобто наявні золоті монети, зливки і т.д., або їх паперові замінники.

Паперові гроші не мають власної вартості (за винятком вартості паперу і обробки), а тому, як і неповноцінні монети, вони є символами вартості. Держава, випускаючи паперові гроші, надає їм примусовий курс у законодавчому порядку і використовує їх як замінник повноцінних грошей.

Обмін товарів за допомогою грошей в цій функції здійснюється за схемою Т – Г – Т.

Гроші як засіб обігу забезпечують перебіг товарів від виробника до споживача, після чого товари виходять із сфери обігу. Проте самі гроші залишаються в обігу, переходячи від одного суб’єкта до іншого.

З розвитком ринкових відносин і сфери використання грошей як засобу обігу розвивались і розширювалися вимоги до них.

У сучасних умовах використання грошей як засобу обігу здійснюється переважно в роздрібній торгівлі, при наданні послуг населенню, в міжнародній торгівлі та ін. Проте і в цих сферах поступово звужується використання функції засобу обігу завдяки проникненню сюди кредитних відносин.

Функцію засобу нагромадження гроші виконують, якщо за обміном товару на гроші не настане обмін грошей на товар і гроші залишать сферу обігу і утворять скарб.

Процес виробництва зумовлює необхідність нагромадження грошей і тимчасового вилучення засобів і предметів праці має накопичувати достатню суму грошей, а тому тією чи іншою мірою він виступає збирачем скарбів. При цьому можуть нагромаджуватись не тільки золото чи срібло, а й металеві та паперові знаки грошей.

Гроші є загальним виразником багатства, їх можна безпосередньо перетворити на будь-який товар. Тому якісно вони не мають меж, проте кожна реальна грошова сума кількісно обмежена і на неї можна придбати лише певну кількість благ. Тому існує суперечність між кількісною межею і якісною безмежністю грошей як загального виразника речового багатства.

Поряд з безпосереднім нагромадженням скарбів у монетній формі відбувається їх нагромадження у вигляді предметів розкоші з золота та срібла. Це приводить до того, що, з одного боку, все більш розширюється ринок для золота і срібла незалежно від виконуваної ними функції, а з другого –створюється приховане джерело пропозиції грошей, яке є особливо дійовим у періоди суспільних потрясінь.

У сучасних умовах сфера функціонування грошей як засобу нагромадження вартості розділилася на дві частини. У тій із них, де нагромадження вартості зумовлюється потребаами розширенного відтворення, оборотом капіталу, має конкретно-цільове призначення і є відносно короткочасним, цю функцію гроші фиконують у формі знаків вартості. У тій же частині, де нагромаджується абсолютне багатство, необхідне за межіми усталеного процесу суспільного відтворення, воно носить форму скарбу й обслуговується дійсними грошима – золотом.

Гроші, що виконують функцію засобу нагромадження вартості, слід відрізняти від поточних резервів грошей як купівельних і платіжних засобів, які постійно створюються у суб’єктів грошового обігу внаслідок короткочасних розбіжностей між поточними грошовими надходженнями і витратами. Такі грошові кошти не припиняють, а лише уповільнюють свій рух, продовжуючи функціонувати як засіб обігу чи засіб платежу. Гроші ж, що обслуговують нагромадження вартості, на певний час виходять з обігу, зупиняють свій рух, і їх маса визначається іншими, більш широкими потребами, ніж потреби грошового обігу.

Проте ці відмінності між грошима в цих трьох функціях мають швидше теоретичний, ніж прктичний характер. На практиці всі складові грошової маси виступають як єдине ціле і легко переміщуються із нагромаджень в обіг і навпаки.

У результаті виникнення кредитних відносин між товаровиробниками гроші виступають засобом сплати боргового зобов’язання, виконують функцію засобу платежу. Це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширенного відтворення.

Ця функція тісно пов’язана з функцією грошей як засобу обігу. В товарообороті, опосередкованому грошима ( продаж заради купівлі), гроші виступали як швидкоплинний посередник і виконували функцію засобу обігу. Коли гроші здійснюють самостійний рух, переходячи від одного власника до іншого, то вони виконують функцію засобу платежу. Цю функцію вони здійснюють як у сфері товарного обігу (продаж товарів у кредит), так і поза ним (наприклад, сплата заробітної плати, податків, орендної плати, квартирної плати, комунальних послуг тощо).

З функції грошей як засобу платежу виникають кредитні гроші. Коли власник товару продає його в кредит, він не обмежується усним зобов’язанням покупця сплатити його, а вимагає боргову розписку, в якій, як правило, зазначаються товар, його ціна і строк погашення боргу. Така боргова розписка є попередником векселя, так само як останній є безпосереднім попередником кредитних грошей.

Вексель – це боргове зобов’язання, складене за певними правилами. Вперше векселі з’явились