відрізняються від вкладів до вимоги тим, що на них можна отримати певний відсоток.
М1 охоплює ті грошові інструменти, якими можна скористатися безпосередньо, відразу і без обмежень для здійснення платежів. Такі грошові інструменти ліквідні. Актив ліквідний, коли його можна використовувати для сплати платежів відразу, без жодних обмежень і з незначними витратами. М1 найближче до традиційного визначення грошей як засобу платежу.
Агрегат М2 поєднує в собі форми у широкому розумінні цього поняття. Гроші, що входять до цього агрегату, отримали назву “майже грошей” або грошових активів. Відмінність цих грошей від агрегату М1 полягає в тому, що, якщо гроші, що входять до агрегату М1, використовуються як засіб обігу, то грошові форми агрегату М2 застосовуються як високоліквідний засіб нагромадження купівельної спроможності. Вони безпосередньо не функціонують як засіб обігу. Але їх можна легко, без фінансового ризику перевести у грошову готівку або чекові рахунки. У цьому відношенні можна відзначити, що гроші агрегату М2 – це високоліквідні фінансові активи, вживані здебільшого у функції засобу нагромадження.
Грошова маса агрегату М2 має більш розгалужену структуру. До її складу входять грошові форми агругату М1 та безчекові ощадні рахунки в комерційних банках та ощадних установах, що їх можна легко перевести у грошову або чекову наявність, використавши як засіб обігу.
У банківській статистиці США різний ступінь ліквідності мають і термінові вклади (коротко-, середньо, - і довготермінові). Відповідно дрібні коротокотермінові вклади (до 100.000$) включаються в агрегат М1, середньотермінові – в агрегат М2. Що ж до значних довготермінових вкладів підприємств, то статистика окремих країн відносить їх ло агрегату М3. Ці вклади, котрими, як правило володіють підприємтсва, предствлені на грошовому ринку у вигляді приватних депозитних сертифікатів. Це забезпечує їм достатню ліквідність, можливість конвертації у грошові форми більш високого рангу.
Агрегат М3 охоплює грошові форми агрегату М2, кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінними паперами власного боргу банків. До М3 включаються грошові складові, які більшість людей ніколи не бачить. Такі активи тримають здебільшого великі корпорації, а також багаті приватні особи.
У 1980 р. в США введений у статистичну практику ще один грошовий агрегат L, який включає:
1.
М3
2.
Ощадні облігації: облігації, що випускаються урядом і, як правило, продаються дрібним вкладникам
3.
Векселі, акцептовані банками: зобов’язання банків сплатити визначену суму у визначений час
4.
Комерційні папери: короткострокові боргові зобов’язання корпорації
5.
Короткострокові державні облігації: облігації, що випускаються урядом і погашаються не пізніш як за 12 місяці
Приведені грошові агрегати відрізняються між собою не тільки кількісно, а й якісно. Так, перший агрегат М1 виражає масу грошей, яка знаходиться безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та платежу. Вона найтісніше пов’язана з товарною масою, що проходить процес обміну, і безпосередньо впливає на ринкову кон’юнктуру. Саме тому цей агрегат повинен бути об’єктомнайактивнішого регулювання.
В інших грошових агрегатах враховані також нагромадження грошей у різних організованих формах. Ці гроші тимчасово вийшли з обігу, виконуючи функцію нагромадження вартості. Залежно від строків та форми нагромаджень вони відносяться до різних грошових агрегатів.
Обсяг грошової маси в кожному агрегаті визначається різними факторами. Так, обсяг агрегату М1 передусім залежить від обсягу товарообороту та швидкості обігу грошей. Обсяги інших агрегатів визначаються, крім того, розвитком кредитних відносин, рівнем капіталізації грошових доходів суб’єктів обігу тощо. Ці відмінності повинні враховуватись при використанні того чи іншого агрегату в практиці регулювання грошового обігу.
4. Грошовий обіг. Закон грошового обігу.
Грошовий обіг – це рух грошей в готівковій та безготівковій формах, що обслуговує збут товарів, а також нетоварні платежі та розрахунки у господарстві.
Об’єктивною основою грошового обігу є товарне виробництво, при якому товарний світ поділяється на товар та гроші.
Грошовий обіг поділяється на дві сфери:
·
Готівковий обіг (рух готівки). Він обслуговується банкнотами, монетами та паперовими грошами.
·
Безготівковий обіг (рух безготівкових грошей). Під ними розуміються банківські депозити, використання яких здійснюється за допомогою чеків, кредитних карток, електроних переказів.
Переважну частину його в країнах з розвинутою ринковою економікою становить безготівковий оборот. Він здійснюється шляхом оплати покупок і боргів перерахуванням грошових сум по разунках, що відкриті учасникам грошового обороту в банках, без використання грошей у готівковій формі. Переважання цієї частини грошового обороту зумовлено насамперед дешивізною використання безготівкових грошей, а отже, вигідністю таких розрахунків для економічних суб’єктів.
Кількість грошей, необхідних для обігу, тобто для реалізації товарів, визначається законом грошового обігу. Різні форми грошей підпорядковуються своїм особливим законам. З урахуванням перших двох функцій грошей він набуває вигляду формули, в якій кількість грошей залежить від суми цін товарів ( що у свою чергу визначається кількістю товарів і рівнем цін на кожний з них) і швидкості обігу одноїменної грошової одиниці
К = Ц \ О
К – кількість грошей, необхідних для товарного обігу у даному році
Ц – сума цін товарів, що реалізуються у даному році
О – середнє число обертів за рік кожної грошової одиниці
Це загальний закон кількості грошей в обігу. З розвитком функції засобу платежу формула закону набуває більш складного вигляду:
Кп = (СЦ – К + П – ВВ) \ Шо
СЦ – сума товарних цін
К – сума цін товарів, проданих у кредит
П – сума платежів за борговими зобов’язаннями
ВВ – сума взаємопогашуваних безготівкових платежів
Шо – середня кількість обертів грошової одиниці (як засобу обігу та
платежу).
На перший погляд може здатися, що для виконання функції засобу платежу необхідна додаткова кількість грошей. Однак таке враження не зовсім правильне. Справа у тому, що частина товарів
