Що ж стосується гарантій, які видаються банками, то найбільш розповсюдженими з них є:

· платіжні;

· належного виконання контракту, повернення авансу;

· тендерні та митні;

· під проекти;

· виставлення резервних акредитивів.

Вартість таких послуг банку складає декілька процентів річних від суми угоди. Для їх отримання в банк слід надати заяву, техніко-економічне обґрунтування передбачуваної операції або проекту (таке ж, як при зверненні за кредитом) і прийнятне забезпечення. Таким забезпеченням можуть бути:

· грошові кошти, які розміщуються або вже знаходяться на рахунках клієнта (тому бажано, щоб клієнт, за якого банк ручається, мав розрахунковий рахунок в цьому ж банку), його зобов'язання підтримувати на рахунку деякий залишок, який не зменшується, та право банку списувати відповідні суми при настанні гарантійного випадку;

· ліквідні активи клієнта, в тому числі нерухоме майно;

· доходи клієнта від гарантованої банком угоди або діяльності.

Банки не єдині учасники ринку гарантійних послуг. Разом з тим відомо, що банківські гарантії приймають більш охоче, ніж поліси навіть першокласних страхових компаній, так як, по-перше, рівень банківських комісій значно нижчий за страхові премії; по-друге, надійні банки виконують свої гарантійні зобов'язання по першій вимозі, між тим як страхові компанії обумовлюють такі платежі масою додаткових документів і процедур.

Банки приймають гарантії тільки від надійних, фінансово стійких юридичних та фізичних осіб. Тому вони в попередньому порядку повинні переконатися в їх спроможності як у фінансовому плані, так і з точки зору готовності виконати свої зобов'язання при настанні гарантійного випадку. При цьому потрібен диференційований підхід.

В розглядуваному аспекті гарантії бувають двох видів: незабезпечені і забезпечені. Перший вид означає, що гарантія даної особи приймається на підставі довіри, оскільки зв'язки з нею підтримуються давно, а репутація у неї бездоганна. Від всієї решти контрагентів необхідно вимагати доказів надійності і надання забезпечення. Вони, в свою чергу, вимагають індивідуального підходу: по відношенню до фізичних осіб можна скористатись даними про їхнє майно та доходи, методика визначення платоспроможності підприємств банкам відома, є свої відомі методики визначення фінансового становища банків, страхових компаній, фондів. Якщо фінансовий стан гаранта викликає сумніви, банк повинен вимагати забезпечення його гарантії заставою майна.

Що ж стосується з'ясування готовності гаранта виконати при необхідності своє зобов'язання, то в цьому плані практикується використання двох засобів: по-перше, збір по можливості широкої та об'єктивної інформації про гаранта; по-друге, попередні зустрічі та бесіди з ним, в ході яких слід з'ясувати його умови і реальні наміри.

Необхідною вимогою до гарантій як до засобу забезпечення повернення кредитів є правильне оформлення відповідного документу (підписи, печатка та інш.). Особливо рекомендується перевіряти справжність гарантій, для чого в першу чергу слід звернутися до того, від чийого імені надана гарантія. Такою перевіркою повинна займатися служба економічної безпеки банку.

Примусове стягнення сум по договорах гарантії з гаранта може здійснюватися трьома способами:

· в претензійно-позовному порядку;

· на підставі виконавчого напису нотаріуса;

· в безакцептному порядку.

Взагалі, слід мати на увазі, що практика видачі і прийому гарантій вимагає високої юридичної грамотності, знання багатьох нюансів.

Крім вищезазначених розбіжностей між поручительством і гарантією слід також відзначити ті, які проявляються в об'ємі прав поручителя і гаранта у випадку погашення ними боргу боржника. Поручитель, що виконав зобов'язання, по закону має право вимагати від боржника в порядку регресу відшкодування сум, які сплачені ним кредитору, і відшкодування збитків, пов'язаних з виконанням зобов'язання боржника (проценти та упущену вигоду). Це право поручителя може бути обмеженим угодою боржника та поручителя про видачу поручительства. У відносинах по гарантії, навпаки, гарант має право пред'явити регресивні вимоги тільки у випадках, коли це передбачено угодою про видачу гарантії. Якщо такої вказівки немає, гарант втрачає право на відшкодування виплачених сум і збитків.

Задаток.

Задаток як спосіб забезпечення зобов'язання дуже популярний в підприємницькій діяльності за участю фізичних осіб. Задатком визнається грошова сума, що видається однією із сторін, які домовились, в рахунок належних з неї по договору платежів іншій стороні. Задаток – це доказ укладання договору та забезпечення його виконання.

Задаток виконує одночасно декілька функцій: платіжну, так як він видається в рахунок належних з боку платежів; доказову, так як підтверджує укладання основного договору; забезпечувальну. Причому задаток служить засобом забезпечення зобов'язання не тільки стороною, яка його приймає. При порушенні договору сторона, яка отримала задаток, повинна сплатити іншій стороні подвійну суму задатку, а у випадку порушення договору стороною, що дала задаток, він залишається у сторони, що його отримала. Більш того, винна в невиконанні договору сторона зобов'язана відшкодувати іншій стороні збитки з зарахуванням суми задатку, якщо в договорі не обумовлені інші умови.

Угода про задаток незалежно від суми повинна бути здійснена в письмовій формі. При неможливості довести угоду про задаток виплачену суму слід вважати авансом. А аванс відрізняється від задатку тим, що він просто підлягає поверненню його стороною, яка його отримала, при невиконанні зобов'язання.

При припиненні зобов'язання до початку його виконання за угодою сторін або внаслідок неможливості виконання, за яку жодна сторона не відповідає, задаток повинен бути поверненим.

Страхування ризику неповернення кредиту

Економічна суть страхування кредитів.

У взаємному зв'язку між кредитором і його боржником предмет їх спільного інтересу – кредит – породжує різні правово-економічні ситуації: для боржника – зобов'язання повернути позичену суму; а для кредитора – право вимагати її отримання у попередньо узгодженому обсязі і