Контроль за поверненням кредитів здійснюють кредитний і бухгалтерський підрозділи комерційних банків. Для контролю використовуються кредитні договори і строкові зобов'язання клієнтів. В день настання строку платежу відповідна сума грошових коштів перераховується з розрахункового на позичковий рахунок, після чого останній закривається до надання нового кредиту.

При залишку грошових коштів у меншій сумі, ніж заборгованість, в погашення приймається частковий платіж. Сума цього платежу відображається в строковому зобов'язанні і кредитному договорі. Непогашена частина заборгованості перераховується на рахунок прострочених кредитів. При відсутності коштів на розрахунковому рахунку вся сума заборгованості переноситься на цей рахунок. По залишку грошових коштів на даному рахунку нараховується підвищений процент, який в безспірному порядку стягується з розрахункового рахунку клієнта. Право банка на стягнення даної суми передбачається в кредитному договорі.

Більшість банків зацікавлена в постійному контингенті клієнтів і замість відкриття рахунку прострочених позик продовжує строк дії кредиту до надходження грошових коштів позичальника або платежу гаранта. Подібний захід дозволяє ліквідувати напруженість в кредитно-розрахункових відносинах банків і клієнтів і продовжити надання позик.

Контроль за поверненням позик здійснюється за допомогою економічних заходів впливу, багато з яких дають необхідний ефект. До складу таких заходів входять: селекція клієнтів за ознаками ліквідності та платоспроможності, відмова в наданні позик; дострокове стягнення позикової заборгованості; примусове стягнення простроченого боргу; продаж заставленого майна; встановлення підвищених процентних ставок по прострочених кредитах і користування послугами факторингових фірм для стягнення безнадійних боргів. Застосування цих заходів носить вибірковий характер і вимагає вивчення ринкової кон'юнктури, становища підприємств на товарних ринках, особливостей витрачання і надходження грошевих коштів і ряду інших сторін підприємницької діяльності.

Слід мати на увазі, що більшість підприємств гостро відчувають брак професійно підготовлених кадрів менеджерів, здатних приймати правильні управлінські рішення і нести відповідальність за їх виконання. Крім того, у народному господарстві нашої країни існує хронічна криза платіжної дисципліни, яка характеризується закупоркою платежів по зобов'язаннях комерційної діяльності. В цих умовах комерційним банкам належить особлива роль в нормалізації платіжної дисципліни і забезпеченні своєчасності повернення клієнтами наданих позик.

Джерела погашення позик.

Повернення банківських позик означає своєчасне і повне погашення позичальниками наданих їм позик і відповідних сум процентів за користування позиковими коштами. Забезпечення повернення кредиту – це складна цілеспрямована діяльність банку, яка включає систему організаційних, економічних і правових заходів, що складають особливий механізм, який визначає способи видачі позик, джерела, строки і способи їх погашення, документацію, яка забезпечує повернення позик.

Джерела повернення позик розділяються на первинні і вторинні (додаткові). Первинним джерелом є дохід позичальника (для юридичних осіб – виручка в готівковій або безготівковій формі, для фізичних осіб – заробітна плата або інші надходження), вторинними (додатковими) вважаються виручка від реалізації заставленого майна, перерахування коштів гарантом або страховою організацією.

Порядок використання банком первинних і вторинних джерел погашення позик неоднаковий. Погашення позик за рахунок доходу позичальника регулюється кредитним договором, строковим зобов'язанням або дорученням на перерахування відповідних коштів. Погашення здійснюється в день настання строку платежу або в інший певний період при наявності коштів на розрахунковому рахунку клієнта. При погашенні позик готівкою клієнт у відповідні терміни вносить гроші до каси банку. Можливе продовження строку погашення позики, якщо клієнт очікує на надходження. Таким чином, механізм погашення позики в даному випадку являє собою добровільне виконання клієнтом своїх платіжних зобов'язань перед банком, які зафіксовані в кредитному договорі.

Погашення позики за рахунок вторинних джерел означає включення банком в дію механізму примусового стягнення належного йому боргу. Даний механізм також має правове забезпечення (крім кредитного договору) у вигляді договору про заставу, гарантійного листа, договору поручительства, страхового полісу.

Використання додаткових джерел навіть при наявності зазначених юридичних документів вимагає від банку особливих умов і багато часу. Так, реалізація прав по поверненню кредиту при використанні застави майна позичальника передбачає звернення до суду або арбітраж, а також вимагає дотримання певних умов по суті заставного права зі сторонами як банку, так і позичальника. В результаті виникає тривала процедура розгляду і задоволення позову банку. Використання гарантійних зобов'язань поручителя для погашення позики також вимагає часу навіть при його готовності виконати ці зобов'язання. Страхова організація відшкодує збиток банку від неповернення кредиту лише після ретельного вивчення чинників виникнення кредитного ризику і при умові дотримання умов страхової угоди.

Враховуючи трудомісткість роботи із вторинними джерелами і тривалість процедур включення їх в реальний механізм погашення банківської позики, основний акцент при вирішенні питання про можливість видачі позики слід відводити первинному джерелу – доходу. Якщо виникає серйозний сумнів в реальності використання доходу в якості основного джерела погашення позики, у видачі позики краще відмовити. Вторинні джерела лише підкріплюють первинне, але не замінюють його.

В той же час фінансово стійкі підприємства, які є постійними клієнтами банку, можуть кредитуватися на довірі.

Інструменти забезпечення повернення позик.

Як правило, кожний банк використовує свої інструменти впливу на боржників, причому розглядає їх в якості своєї комерційної таємниці. Однак в їх діях виявляються і спільні закономірності. Нижче наведені основні із таких правил.

1. Банк прагне мати справу з тими, кого він давно знає. Цей і декілька наступних пунктів однозначно свідчать: систему забезпечення повернення позик слід формувати з таким розрахунком, щоб вона працювала не тільки